Давним-давно берега бурхливої, річки Тіч в штаті Луїзіана населяв самий строкатий люд. І витривалі трудівники фермери з канадської Нової Шотландії, і заповзятливі янкі, і галантні французи, і запальні іспанці.
В ту пору жило в тих місцях сімейство Конрад. Вони були зовсім не багаті, але мали добру репутацію та чесне ім’я.
Будинок їх стояв в дельті річки, яку прикрашали всі багатства луїзіанського краю. Величезні яскраві квіти, високі верби з мереживом з тонкого сріблястого листя, темні стрункі кипариси, могутні дуби.
Ще однією окрасою були чотири сестри Конрад, чарівні і граціозні. Щічки їх були ніжніше свіжих троянд, а їх дзвінкий сміх не втомлювався звучати цілий день, радуючи всіх.
В один прекрасний вечір, коли сяяв повна місяць, в будинку Конрадів чекали гостей: до чотирьох гарненьких сестер повинні були прийти чотири кавалера.
А треба вам сказати, що залицяння в Луїзіані проходило зовсім не так, як на Півночі. Тут, на Півдні, коли закоханий юнак приходив в гості до коханої дівчини, вона намагалася нарядитися, як на бал. Вибирала найкращу сукню і мереживну шаль, а на ноги належало надіти витончені, гостроносі атласні туфельки.
В той заповітний вечір сестри Конрад одяглися, як годиться, проте туфельки – на жаль! – були тільки одні. Такий важливий випадок – і лише одна пара атласних блакитних туфельок на всіх чотирьох сестер!
Однак у милих дівчат були не тільки живі очі, але і живий розум. І до приходу молодих людей вони про щось довго домовлялися з вірною служницею, сміялися і навіть розчервонілися від хвилювання.
Чотири молодих чоловіка були в кращих своїх костюмах – вузьких штанях, ошатних фраках. Вони сиділи в м’яких кріслах і чекали обраниць свого серця.
Незабаром з’явилася перша панночка, гарненька крихітка міс Мері Конрад. Топ, топ, топ! – збігла вона вниз по сходах в блискучих блакитних атласних туфельках. Личко її світилося, як ясна зоря.
Четверо молодих людей піднялися зі своїх крісел, і найвищий з них, Девід Вікс, так і спалахнув від радості. Вони вітали дівчину низьким поклоном, вона відповідала їм радісною посмішкою. Ніжніше за все вона посміхнулася молодому Віксу і незабаром підвела його до широкого вікна. Вони присіли на кушетку, заховану за завісою, і вона почала весело базікати з ним. Молодий чоловік говорив мало, більше слухав.
Говорячи про те про се, дівчина непомітно зняла атласні туфельки і викинула їх у вікно. Служниця за домовленістю стояла вже під вікном, вона підхопила туфельки, оббігла навколо будинку, піднялася нагору по чорних сходах, і незабаром … в вітальню по парадних широких сходах спустилася гарненька сестра Конрад номер два. На її ніжках так і сяяли блакитні атласні туфельки.
Троє молодих людей чемно піднялися зі своїх місць, шанобливо вклонилися їй, потім один з них, якому дівчина посміхнулася найніжнішою посмішкою, пішов за нею до іншого вікна. Вони сіли і тут же забули про все на світі. Дівчина жваво базікала, молода людина не зводив з неї очей і, поки йшла ніжна розмова, вона вправно скинула з себе атласні туфельки і, висунувшись під якимось приводом з вікна, кинула їх прямо в руки служниці, яка чекала внизу.
Служниця швидко оббігла навколо будинку і через чорний хід піднялася наверх.
Через кілька хвилин по широких, яскраво освітлених сходах до вітальні спустилася гарненька сестра Конрад номер три. На її маленьких ніжках красувалися блакитні атласні туфельки.
Двоє молодих людей встали їй назустріч і вклонилися. Коли один з них підняв очі, він побачив привітну усмішку і пішов за її власницею до вікна, дивитись на темно-зелений газон.
Міс Конрад номер три весело цвірінькала, немов пташка, а молодий чоловік милувався її ніжним личком. Блакитні атласні туфельки зісковзнули з її ніг і виконали знайомий шлях через вікно. І незабаром …
Вниз по сходах в блакитних атласних туфельках спустилася гарненька міс Конрад номер чотири. Назустріч їй піднявся молодий чоловік, низько вклонився, і вони сіли вдвох в одне глибоке крісло посередині вітальні.
Цей вечір для чотирьох закоханих парочок пройшов дуже весело. Вони пригощалися чаєм з бісквітами, які розносила міс Конрад номер чотири в блакитних атласних туфельках, поки інші сестри Конрад вели задушевну бесіду з молодими людьми, сидячи кожна біля свого вікна в одних панчохах. Однак це не завадило молодим людям освідчитися в коханні і зробити дівчатам пропозицію. А молодим леді прийняти їх пропозицію …
Пройшли роки, і одного разу сестри Конрад розповіли, яку службу їм послужила єдина пара блакитних атласних туфельок, і чоловіки їх довго сміялися, визнавши, що дружини у них настільки ж дотепні, як милі і чарівні.