Якось Місячний Чоловічок подивився вниз на Землю і побачив величезного пса, який із гучним гавкотом гнався за маленькою кішкою.
– От негіднику! – сказав Місячний Чоловічок. – Хто ж це? Начебто схожий на Буля з Хайстріт. Авжеж, так! Буль! Ну постривай, я відучу тебе ганятися за кішками!
І от пізно вночі, коли Місяць світив над Африкою, Місячний Чоловічок знову подивився на Землю. Йому вкрай треба було побачити одного свого старого друга на ім’я містер Крококіт.
Одна половина містера Крококота була котом, а друга – крокодилом. Він був єдиним у своєму роді Крококотом і жив дуже самотньо у невеликій печері посеред Африки і ні з ким ніколи не спілкувався.
– А тобі тут не нудно? – запитав його Місячний Чоловічок.
– Аніскілечки! – відповів містер Крококіт.
– А я гадав, що якраз навпаки. Адже тобі навіть нема кого поцілувати на ніч і сказати «на добраніч».
– Ха! От дурний! – сказав містер Крококіт. – Я – єдина істота у світі, якій завжди є кому сказати «на добраніч». Дивись!
З цими словами містер Крококіт згорнувся кільцем, і крокодил поцілував кота.
– Добраніч, любий Кроку! – сказав кіт. – Солодких снів!
– Добраніч, друже Коте! – відповів крокодил. – Приємних сновидінь!
– Еге! – сказав Місячний Чоловічок. – Отже Крококоти мають свої переваги.
– Звичайно! – погодився містер Крококіт. – Але й свої недоліки теж.
– Які ж? – здивувався Місячний Чоловічок.
– Розумієш, – сказав містер Крококіт, – я ніколи не можу йти тільки вперед, якась моя половина завжди задкує. Тому я не можу зрозуміти, чи йду я вперед, чи задкую.
– Так, це незручно, – погодився Місячний Чоловічок. – Між іншим, чи не міг би ти допомогти мені? Є тут один нечемний пес, на йм’я Буль. Живе він в Англії на вулиці Хайстріт і завжди ганяється за кішками. От би тобі потрапити туди якось вночі. Ти б здався йому спочатку кішкою, а коли він поженеться за тобою, то ти налякав би його крокодиловою пащею. Може, це назавжди відіб’є в нього бажання ганятися за кішками.
– Згоден! – сказав містер Крококіт.
Коли він дістався до Англії, місяць яскраво освітлював сусідський двір за будинком Буля. Містер Крококіт ліг у тіні дерева, сховав свою крокодилячу половинку і виставив на місячне світло тільки котячу.
Щойно Буль помітив кішку – а йому здалося, що це справжня кішка, – він загавкав, перестрибнув через паркан і кинувся на неї. Але замість кішки його зустрів крокодил, та ще й який страшний!
Бідолашний Буль мерщій побіг додому і перевів подих тільки на своєму лежаку в кухні.
«Ні, дякую! Більше я за кішками не ганяюся!» – вирішив він.
Ото вже посміялися з нього Місячний Чоловічок і його друг містер Крококіт!
Потім містер Крококіт позіхнув і сказав:
– Мені б подрімати тепер, – і вмостився зручніше.
– Добраніч, любий Кроку, – сказав кіт. – Солодких снів!
– Добраніч, друже Кіт, – відповів крокодил. – Приємних сновидінь!