Я написала багато книжок про вихованих леді та джентльменів. Отже зараз, для різноманітності, я розповім про двох неприємних типів, яких звали Томмі Брок і містер Тод.
Ніхто в усьому світі не вважав містера Тода “хорошим”. Кролі, ті й на дух його не переносили; вони відчували його запах за півмилі. Містер Тод був волоцюгою, і від нього йшов лисячий дух. До того ж кролики ніколи не знали, коли він з’явиться наступного разу.
Один день він ховався по кущах, наводячи жах на сімейство містера Бенджаміна Банні-старшого, а наступного дня він скрадався між стрижених верб на березі озера, лякаючи диких качок і водяних щурів.
Взимку і ранньої весни його, зазвичай, можна було знайти в норі серед скель у верхній частині Бичачого валу під скелею Вівсянки.
У нього взагалі було з півдесятка хатин, але він рідко бував удома. Проте хатки не завжди були порожні, коли містер Тод у них не жив, тому що іноді, не питаючи дозволу, там поселявся Томмі Брок.
Томмі Брок був жирним кульгавим коротуном. На його щетинястому обличчі постійно блукала посмішка. І ще в нього були дуже погані звички: він нищив осині гнізда та поїдав жаб і черв’яків, яких він викопував вночі при повному місяці.
Одяг у Томмі Брока був завжди брудний. Спав він удень і завжди лягав спати взутий в черевики у ліжко містера Тода, якого вдень не було вдома.
Іноді Томмі Брок їв кролячі пироги, але це бувало рідко, коли вже зовсім не було нічого іншого.
Він приятелював з містером Бенджаміном Банні-старшим; зійшлися вони на неприязні до злісних видр і до недоліків характеру містера Тода. Вони обоє часто обговорювали ці болючі питання.
Якось містер Банні-старший сидів біля входу в нору на весняному сонечку і палив люльку. На шиї в нього був пов’язаний шарф.
Він жив зі своїм сином Бенджаміном Банні і невісткою Плюшкою, які нещодавно одружилися.
Старого містера Банні залишили доглядати недавно народжених кроленят, тому що Бенджамін і Плюшка пішли по справах. Кроленята лежали в пухнастому ліжечку з кролячого пуху і сіна у маленькій нірці, виритій окремо від головної кролячої нори. Правду кажучи, містер Банні-старший просто забув про них.
Він сидів, ніжачись на сонечку, і мило розмовляв із Томмі Броком; той якраз проходив мимо, повертаючись із лісу з мішком і невеликою мотикою, що він її використовував для риття, і кількома кротячими капканами.
Він скаржився на дефіцит фазанових яєць, і звинувачував у цьому містера Тода. А ще й видри поїли всіх жаб, поки він спав узимку.
– Я погано їм вже два тижні, – нарікав Томмі Брок. – Харчуюся земляними горіхами. Якщо так далі піде, то доведеться стати вегетаріанцем та з’їсти свого власного хвоста!
Не найкращий жарт, але він сподобався містерові Банні-старшому: адже Томмі Брок був такий гладкий і присадкуватий, до того ж постійно усміхався йому.
Відсміявшись, містер Банні-старший наполіг на тому, щоб Томмі Брок зайшов до хати та зробив йому таку ласку і покуштував кексу з кмином і “склянкою вина з первоцвіту моєї невістки Плюшки”.
Томмі Брока довго вмовляти не треба було, він з готовністю протиснувся до кролячої нори.
Містер Банні-старший запалив другу люльку і запропонував Томмі сигару з капустяного листа, яка виявилася надто терпкою і змусила Томмі Брока посміхатися ще сильніше.
Дим заповнив нору.
Містер Банні-старший кашляв і сміявся, а Томмі Брок пихтів і усміхався. Містер Банні-старший сміявся і кашляв, прикривши очі від диму капустяної сигари…
Коли Плюшка і Бенджамін повернулися додому, містер Банні-старший прокинувся. Томмі Брок і всі новонароджені кролики зникли!
Містер Банні-старший ні за що б не зізнався, що він впустив першого стрічного до нори, але всередині відчувався явний запах борсука, а на піску виднілися важкі відбитки борсучих лап.
Ніколи ще містер Банні-старший не відчував такого приниження: Плюшка скрутила йому вуха і надавала ляпасів.
Бенджамін Банні негайно помчав розшукувати Томмі Брока. Простежити за ним було не складно, адже той скрізь залишив відбитки своїх лап.
Ось він ішов по стежині через ліс, а тут пішов через щавель та мох і зупинився, аби вирити яму і поставити капкан.
Далі на шляху виявився невеликий струмок. Бенджамін перестрибнув через нього на сухе місце, а поруч у багнюці він знову побачив сліди борсука.
Сліди привели його в гущавину лісу, де стояли голі дерева, на зламаних дубах не було листя, зате росло багато синіх гіацинтів, але запах, який змусив Бенджаміна зупинитися, не був запахом квітів!
Прямо перед ним стояв будинок з гілок містера Тода, і на цей раз сам містер Тод був удома. Доказом цього служив білий дим, що виходив зі зламаного відра на даху замість димаря.
Бенджамін Банні сів і почав дивитися на будинок, посмикуючи вусами. Раптом у хаті щось впало з плити, і почулися чиїсь слова. Бенджамін підскочив і втік.
Він біг аж доти, поки не опинився на іншому кінці лісу. Очевидно і Томмі Брок ішов цим же шляхом. На насипу знову виднілися борсучі сліди, а на колючій шипшині залишилися нитки від його мішка.
Бенджамін переліз через насип і опинився на лузі.
Він побачив нещодавно поставлену кротячу пастку, це був ще один слід, що вказував на Томмі Брока.
Була вже друга половина дня, і деякі кролики вийшли подихати свіжим вечірнім повітрям. Один з них у синьому жакеті діловито збирав листки кульбаби.
– Кузене Пітер! Пітере Кролику, Кролику Пітер! – Вигукнув Бенджамін Банні.
Кролик у синьому жакеті нагострив вуха:
– Що сталося, кузене Бенджамін? Кішка? Або тхір Джон Стоут?
– Ні, ні, ні! Він вкрав моїх дітей! Томмі Брок! Забрав їх у мішку! Ви бачили його? – Томмі Брока?
– Скільки їх, кузене Бенджамін?
– Семеро, кузене Пітер, і всі вони близнюки! Він ішов у цьому напрямку? Будь ласка, скажіть мені швидше!
– Так, так, не пізніше, ніж десять хвилин тому… гм, він сказав, що це гусениці, а я ще подумав, що вони занадто сильно брикаються як для гусениць.
– Куди? В який бік він пішов, кузене Пітер?
– У нього був мішок з чимось “живим” всередині, а ще я бачив, як він ставив кротячу пастку. Дайте подумати, як же вам допомогти, і розкажіть усе з початку.
Бенджамін так і зробив.
– Мій дядько вчинив вкрай необачно як для його віку, – задумливо сказав Пітер, – але є дві речі, що роблять справу не такою безнадійною: ваші діти живі і здорові, а Томмі Брок має відпочити. Найімовірніше, що він ляже спати, а їх залишить на сніданок. А щодо “у який бік він пішов”, кузене Бенджамін, заспокойтеся. Я дуже добре знаю, в який бік.
– Оскільки містер Тод зараз у своєму будинку з гілок, тож Томмі Брок пішов до іншого будинку містера Тода, того, що на верхівці Бичачого валу. Я це знаю, тому що він запропонував мені передати привіт моїй сестрі Пампушці, він сказав, що буде проходити поблизу.
(Пампушка вийшла заміж за чорного кролика і пішла жити до нього на пагорби).
Пітер сховав зірване листя кульбаби і повів за собою стривоженого батька кроленят, який всю дорогу говорив.
Вони пройшли через поле і почали підніматися вгору. Сліди Томмі Брока було видно скрізь. Здавалося, що через кожну дюжину ярдів він ставив мішок, щоб відпочити.
– Напевно, він сильно захекався. Судячи з запаху, він вже недалеко. Фу, який мерзенний тип! – Сказав Пітер.
Сонце ще не сідало і торкалося косими променями верхівок пагорбів.
На півдорозі кролики побачили Пампушку, що сиділа у дверях свого будинку і гралася зі своїми дітьми. Кроленят було четверо, або п’ятеро: один чорний, а решта коричневі.
Відповівши спершу на питання, чи вдома її чоловік, Пампушка сповістила, що вона бачила Томмі Брока, який нещодавно проходив мимо. Ще вона сказала, що Томмі Брок два рази зупинявся, щоб перепочити, поки вона спостерігала за ним. І він привітався з нею, а потім показав на мішок і широко посміхнувся.
– Ходімо, Пітере. Він збирається їх з’їсти! Ходімо швидше! – Сказав Бенджамін Банні.
Вони дерлися все вище і вище.
– Він удома! Он там в отворі визирають його чорні вуха.
Коли вони підійшли до лісу у верхній частині Бичачого валу, то пішли обережніше. Там, у нижній частині скелі, містер Тод спорудив собі будиночок з дерев, що росли скрізь на скелях.
Будинок стояв на верхівці крутого пагорба, а скелі й чагарники нависали над ним. Кролики обережно підкралися до нього, прислухаючись і озираючись.
Цей будинок був чимось середнім між печерою, в’язницею і напівзруйнованим свинарником. Потужні двері були міцно замкнені. Призахідне сонце грало на шибках язиками полум’я, але вогонь у печі не був розпалений.
Кролики зазирнули у вікно і побачили біля печі акуратно складену купу хмизу. Бенджамін полегшено зітхнув. Але побачивши приладдя, що було розкладено на кухонному столі, він затремтів.
На столі стояла велика, синя порожня миска, розмальована гілочками верби, великий кухонний ніж і м’ясорубка. На іншому кінці столу лежала розкладена скатертина, тарілка, склянка, ніж і виделка, солонка, банка гірчиці, а поруч стояв стілець – коротше кажучи, все було приготовлено для вечері на одну персону.
Нікого не було видно – ні господаря, ні маленьких кроленят. На кухні було порожньо і тихо, тільки цокав годинник.
Пітер і Бенджамін притиснулися носами до скла і вдивлялися у темряву будинку. Потім вони вирішили обійти навколо скель з іншого боку будинку. Там була волога земля і чимось неприємно тхнуло, навколо росли колючі чагарники з шипами. Кролики тремтіли від холоду в мокрому взутті.
– Бідні, бідолашні мої маленькі кроленятка! Яке жахливе місце! Невже я більше ніколи не побачу їх знову? – Зітхав Бенджамін.
Кролики підкралися до вікна спальні. Вікно було закрите і зачинене на засув, як і на кухні. Але дещо вказувало на те, що вікно нещодавно відкривали: павутиння було обірвано, а на підвіконні виднілися свіжі сліди брудних лап.
У кімнаті було так темно, що вони нічого не могли розібрати, а потім почули неприємний звук – повільне, глибоке, розмірене хропіння стомленого піхотинця. Коли нарешті очі кроликів звикли до темряви, вони помітили, що на ліжку містера Тода хтось спав, згорнувшись калачиком під ковдрою.
– Він ліг спати прямо в черевиках, – прошепотів Пітер.
Бенджамін, який трусився від страху, стягнув Пітера з підвіконня. Хропіння Томмі Брока продовжувало лунати з ліжка містера Тода. Маленьких кроленят ніде не було видно.
Сонце зайшло, у лісі почулося ухкання сови. Навколо валялося багато неприємних речей, які непогано було б поховати: кістки і черепа кролів, ноги курей та інші жахи. Це було моторошне місце, до того ж дуже темне.
Кролики повернулися до парадної частини будинку і спробували відкрити ставні кухонного вікна. Вони засунули іржавий цвях між стулок, але все було марно, тим більше у такій темряві. Тоді вони сіли поруч з вікном, перешіптуючись і прислухаючись. Через півгодини над лісом піднявся місяць.
Місяць був повний, він освітлював холодним світлом будинок серед скель і світив у кухонне вікно. Місячні промені мерехтіли на лезі ножа і великій мисці та проклали яскраву доріжку на брудній підлозі.
Місяць висвітив невеличкі дверцята в стіні – маленькі залізні двері у цегляній старомодній духовці, яку зазвичай розпалюють за допомогою хмизу.
Пітер і Бенджамін одночасно помітили, що як тільки вони починають смикати стулки вікна, одразу ж починають труситися маленькі дверцята навпроти.
Маленькі кроленята були живі, вони були замкнені в духовці! Бенджамін був такий схвильований, що дивно, як він не розбудив Томмі Брока, що продовжував урочисто хропіти на ліжку містера Тода.
Але в тому, що вони зрозуміли, де кроленята, було мало користі. Бенджамін і Пітер не могли відчинити вікно, а кроленята, хоча і були живі, не могли самі відчинити дверцята – вони були ще надто маленькі.
Трохи пошепотівшись, Пітер і Бенджамін вирішили зробити підкоп.
Копати вони почали на ярд або два нижче насипу. Вони сподівалися, що зможуть рити між великими каменями під будинком.
Підлога в кухні була настільки брудна, що неможливо було сказати: земляна вона чи зроблена з плит.
Вони копали і копали протягом кількох годин. Доводилося обходити камені, але до кінця ночі вони опинилися під кухонною підлогою.
Бенджамін лежав на спині й копав угору. Пітер стер усі кігті, він витягував пісок і відносив його подалі.
Пітер крикнув, що зійшло сонце, і внизу в лісі кричать сойки. Бенджамін виліз із темного підкопу, струшуючи з вух пісок і витираючи обличчя лапами.
З кожною хвилиною на вершині пагорба сонце пригрівало все сильніше. У долині крізь море білого туману золотилися крони дерев. Унизу в тумані знову почувся сердитий крик сойки, що супроводжувався різким верескливим гавкотом лисиці.
Кролики зовсім втратили розум від страху. Вони зробили найбільшу дурість, на яку були здатні. Стрімголов вони прошмигнули у вириту ними дірку і сховалися на самому вершечку підкопу під кухонною підлогою містера Тода.
Підходячи до Бичачого валу, містер Тод був у кепському настрої. Спочатку він засмутився, коли розбив тарілку. Це була його власна вина, але тарілка була останньою з фарфорового столового сервізу, який належав ще його бабусі, старій Віксі Тод. До того ж він не зміг зловити курку фазана у її ж власному гнізді, в якому було п’ять яєць, і два з яких виявилися зіпсованими. У містера Тода була невдала ніч.
Тоді, як завжди, коли він бував не в гуморі, містер Тод вирішив поміняти місце проживання. Спочатку він пішов до ставка біля стрижених лип, але там було дуже сиро, а поруч видри залишили обгризену рибу. Містеру Тоду подобалися огризки, але тільки ті, які він залишав сам.
Він пішов через пагорб, і настрій у нього не покращився, коли він помітив сліди, залишені борсуком.
“Ніхто так по-дурному не видирає мох окрім Томмі Брока!” – Містер Тод роздратовано стукнув палицею об землю: він здогадувався, де зараз Томмі Брок.
Ще його дратувала сойка, яка ув’язалася за ним. Вона летіла від дерева до дерева і попереджала кожного кролика в межах чутності, що або кішка, або лисиця пробирається крізь дерева. Коли сойка дуже нахабно кричала над його головою, містер Тод огризнувся на неї і тявкнув.
Містер Тод підійшов до свого будинку і обережно вструмив у замок великого іржавого ключа. Він пирхнув і наїжачився. Будинок був замкнений, але містер Тод сумнівався, що він порожній. Він повернув іржавий ключ у замку. Кролики почули скрегіт.
Містер Тод обережно прочинив двері й увійшов. Побачивши, що коїться на кухні, містер Тод розлютився.
Стілець містера Тода, велика миска містера Тода, його ніж, виделка, гірчичниця і солонка, його скатертина, яку він тримав складеною в комоді – все це було приготовлено, без сумніву, для вечері (або сніданку) мерзенного Томмі Брока.
У хаті стояв запах свіжої землі і брудного борсука, який на щастя, перебивав запах кроликів.
Увагу містера Тода привернув шум – глибоке, спокійне, монотонне хропіння і кректання, що долинали з його ліжка. Він зазирнув у напіввідчинені двері спальні, повернувся і швидко вийшов із хати.
Вуса його наїжачилися, і шерсть на загривку встала дибки від злості. Протягом двадцяти хвилин містер Тод то обережно заходив у будинок, то швидко виходив.
Нарешті він зважився пройти до спальні.
Коли він виходив з будинку, то дряпав землю від люті, але коли заходив всередину, йому дуже не подобався вигляд зубів Томмі Брока.
Томмі лежав на спині з роззявленим ротом, на обличчі його застигла посмішка від вуха до вуха.
Він спокійно і розмірено хропів, але одне око його було напіввідкрите.
Містер Тод все заходив і виходив зі спальні. Два рази він замахувався своєю палицею, а один раз відром для вугілля. Але в останній момент передумував.
Коли містер Тод відніс відро для вугілля і знову повернувся, Томмі Брок повернувся на бік, але здавалося, що він ще глибше заснув. Томмі був невиправно ледачий, він анітрохи не боявся містера Тода, йому просто було ліньки рухатися.
Містер Тод знову вийшов і повернувся з мотузкою. Він постояв хвилину, прислухаючись до хропіння Томмі Брока.
Хропіння було дуже гучним, але здавалося абсолютно природнім.
Містер Тод повернувся спиною до ліжка і почав відкривати вікно.
Ліжко рипнуло, містер Тод підскочив і озирнувся. Томмі Брок розплющив одне око і поспішно його закрив.
Хропіння тривало.
Здійснювати задумане містерові Тоду було непросто, оскільки ліжко стояло між вікном і дверима спальні.
Він трохи прочинив вікно і просунув більшу частину мотузки назовні, інший кінець мотузки з гаком залишався в його лапі.
Томмі Брок сумлінно хропів. Хвилину містер Тод стояв і дивився на нього, і знову вийшов з кімнати.
Томмі Брок розплющив очі, подивився на мотузку і посміхнувся. За вікном почувся шум, і Томмі Брок поспішно заплющив очі.
Містер Тод вийшов у парадні двері, обійшов навколо і підійшов до задньої частини будинку.
По дорозі він спіткнувся об кролячий підкоп, якби він знав, хто там причаївся, він би їх швидко витягнув. Лапи містера Тода пройшлися по тунелю, виритому Бенджаміном і Пітером, майже по їхніх головах, але, на щастя, він подумав, що то справа лап Томмі Брока.
Він узяв мотузку з підвіконня, прислухався на мить і прив’язав мотузку до дерева.
Томмі Брок одним оком спостерігав за ним через вікно. Він був спантеличений.
Містер Тод набрав у велике відро води з джерела і, похитуючись, пішов через кухню до своєї спальні. Томмі Брок старанно хропів і пирхав. Містер Тод поставив відро з водою біля ліжка, завагався і подивився на Томмі Брока. Хропіння було майже апоплексичне, але посмішка стала поменше.
Містер Тод обережно поставив стілець біля ліжка. Його лапи були у небезпечній близькості від зубів Томмі Брока. Він підняв лапи і простягнув кінець мотузки з гаком через навіс балдахіна, на який вішають фіранки.
(Фіранки містера Тода були складені і прибрані, тому що він у цьому будинку не жив. Так само була прибрана підковдра. Томмі Брок вкривався тільки ковдрою.)
Містер Тод стояв на стільці і дивився на Томмі: на конкурсі хропунів той отримав би перший приз! Здавалося, ніщо не може розбудити його, навіть ляскання мотузки об ліжко.
Містер Тод зліз із стільця і спробував знову влізти на нього з відром води. Він хотів повісити його на гачок, що висів над головою Томмі Брока, щоб облити його, смикаючи за мотузку через вікно.
Але будучи тонконогим (хоча і злопам’ятним, і з рудими бакенбардами), містер Тод був абсолютно не спроможний підняти таку вагу до рівня гака. Відро майже переважало його самого.
Хропіння ставало все більше і більше неприроднім. Одна з задніх лап Томмі Брока смикалася під ковдрою, але, тим не менш, він наче продовжував спати.
Містер Тод зліз із відром зі стільця без пригод. Після довгих роздумів він вилив воду з відра в умивальник і в глечик. Підняти порожнє відро виявилося не занадто важко для нього, і він повісив його бовтатися над головою Томмі Брока.
Так, світ не бачив таких сонь!
Містер Тод бігав вгору і вниз, вниз і вгору, зі стільця і на стілець. Якщо він не міг повісити повне відро води одразу, він взяв молочник, і наливав воду у відро поступово.
Відро наповнювалося все більше і більше і розгойдувалося як маятник. Іноді з нього вихлюпувалася вода, але Томмі Брок хропів не припиняючи і не рухався – крім одного ока.
Нарешті містер Тод завершив усі приготування. Відро було повне води, мотузка туго натягнута над ліжком через підвіконня і прив’язана до дерева на вулиці.
“У моїй спальні, звичайно, буде розгардіяш, але я все одно не зможу спати в ліжку, як слід не вичистивши його”, – подумав містер Тод.
Містер Тод кинув останній погляд на борсука і тихо вийшов з кімнати. Він вийшов з дому, замкнувши вхідні двері. Кролики почули його кроки над головами. Він побіг за хату, збираючись відв’язати мотузку, щоб перекинути відро, повне води, на Томмі Брока.
“Я розбуджу його неприємним сюрпризом”, – подумав містер Тод.
Щойно містер Тод вийшов, Томмі Брок схопився, скрутив халат містера Тода у вузол, поклав його під відро замість себе і вийшов з кімнати, посміхаючись більше ніж звичайно.
Він пішов на кухню, запалив вогонь і закип’ятив чайник. Не було часу морочитися з приготуванням маленьких кроленят.
Коли містер Тод дістався до дерева, то виявив, що під вагою важкого відра вузол затягнувся так міцно, що розв’язати його було неможливо. Йому довелося гризти зубами вузол. Він жував і гриз вузол більше двадцяти хвилин.
Зрештою мотузка піддалася, але ривок виявився таким несподіваним і сильним, що містер Тод мало не позбувся зубів і опинився на землі, лежачи на спині.
З будинку долинув сильний гуркіт, плескіт води і шум відра, що каталося туди-сюди. Але не було чути жодного зойку. Містер Тод був спантеличений, він сів і прислухався.
Потім він подивився у вікно. З ліжка капала вода, а відро закотилося в кут. Посередині ліжка під ковдрою лежало мокре щось, сплющене в тому місці, куди впало відро (якраз там мав бути живіт). Голова була прикрита мокрою ковдрою, і хропіння більше не було чути.
Не було помітно жодного руху, і не чути інших звуків, окрім звуку падаючих крапель води, що стікала з матраца.
Протягом півгодини містер Тод дивився на справу своїх лап, очі його блищали. Потім він підскочив, і так осмілів, що навіть постукав у вікно, але вузол, що лежав на ліжку, не ворушився.
Так, не було жодного сумніву, все вийшло навіть краще, ніж він планував: відро вдарило бідолашного старого Томмі Брока, і той помер.
“Поховаю цього мерзотника в ямі, яку він вирив. Виперу свою постільну білизну та висушу її на сонці”, – міркував містер Тод. – “Помию скатертину і розкладу її на сонці для відбілювання. І ковдру потрібно повісити на вітрі, і ліжко треба б повністю продезінфікувати: провітрити і нагріти пляшками з гарячою водою”.
“Візьму рідке мило, всякі миючі засоби, соду і жорсткі щітки, порошок для прання і карболку, щоб знищити запах. Потрібно все знезаразити. Може доведеться палити сірку”.
Він поспішив додому, щоб взяти на кухні лопату.
“Спочатку я викопаю яму в підкопі, а потім витягну на ковдрі цього типа…”
Він відкрив двері…
Томмі Брок сидів за кухонним столом містера Тода, наливав чай із заварного чайника містера Тода у чашку містера Тода, він був абсолютно сухим і посміхався.
Він жбурнув чашку в містера Тода і ошпарив його.
В той же час містер Тод кинувся на Томмі Брока, і вони зчепилися серед розбитого посуду, влаштувавши справжню бійку.
При кожному падінні меблів кроликам здавалося, що ось-ось підлога проламається. Вони виповзли з підкопу і, з тривогою прислухаючись, зачаїлися між скель і кущів.
У хаті стояв жахливий гуркіт. Малюки-кролики в печі прокинулися і тремтіли від страху. Щастя, що вони були замкнені.
Усе було перевернуте, крім кухонного столу. Усе було розбите, крім каміна і камінних ґрат. Посуд був побитий вщент.
Стільці були зламані, вікно розбите, годинник впав і розсипався на дрібні шматочки, скрізь валялися клаптики волосся з бакенбард містера Тода. Вази впали з каміна, бляшанки попадали з полиці, чайник звалився з плити.
Томмі Брок влучив ногою в банку з малиновим варенням, а окріп з чайника ошпарив містерові Тоду хвіст. Коли чайник впав, Томмі Брок опинився зверху на містері Тоді, він повернув його і покотив як колоду до дверей.
Так, гарчачи і продовжуючи битися, вони скотилися з насипу і покотилися під гору, наштовхуючись на скелі.
З того часу містер Тод і Томмі Брок зненавиділи один одного.
Щойно містер Тод і Томмі Брок зникли з очей, Пітер і Бенджамін вилізли з кущів.
– А тепер за роботу, Кузене Бенджамін! Витягайте їх, а я повартую біля дверей.
Але Беджамін був наляканий:
– Ой, вони повертаються!
– Ні, не повертаються.
– Так, повертаються. – Чуєте, як вони жахливо лаються?
– Я думаю, що вони впали у кам’яний кар’єр.
Але Бенджамін продовжував опиратися, а Пітер підганяв його:
– Швидше, швидше! І прикрийте двері духовки, кузене Бенджамін, щоб він одразу не помітив.
Нарешті на кухні містера Тода почулося ворушіння.
Вдома, у кролячій норі, було неспокійно. Після сварки під час вечері Плюшка і містер Банні-старший провели безсонну ніч. За сніданком вони знову посварилися.
Містер Банні-старший вже не заперечував, що запросив чужого в кролячу нору, але відповідати на питання і докори невістки відмовлявся. День пройшов важко.
Містер Банні-старший з похмурим виглядом сидів у кутку, забарикадований кріслом. Плюшка відібрала у нього люльку і сховала тютюн.
Вона заходилася прибирати, щоб заспокоїти нерви. Коли вона закінчила, містер Банні-старший схвильовано запитав з-за крісла, що вона збирається робити далі.
А тим часом в будинку містера Тода.
Бенджамін з острахом пройшов по кухні через уламки і хмару пилу і підійшов до духовки.
Він відкрив дверцята, сунув лапу всередину і відчув щось тепле і рухливе.
Він акуратно витяг усіх, одного за іншим і крикнув Пітерові:
– Вони в мене. Ми можемо бігти? Чи треба сховатися, кузене Пітер?
Пітер нагострив вуха: вдалині у лісі ще чулися звуки боротьби.
П’ять хвилин по тому два кролики, затамувавши подих, мчали вниз з Бичачого валу, то несучи мішок по черзі, то вдвох тягнучи його по траві.
Без пригод вони добігли до дому і увірвалися у кролячу нору.
Яке це було полегшення для містера Банні-старшого і радість для Плюшки, коли Пітер і Бенджамін повернулися з малюками додому.
Маленькі кролики падали від утоми і були дуже голодними. Їх нагодували і поклали спати.
Містерові Банні-старшому подарували нову люльку і слабкий тютюн. Це було ударом по його гордості, але він узяв люльку.
Містера Банні-старшого пробачили, і всі сіли обідати.
Пітер і Бенджамін розповідали про порятунок малюків, але чим закінчилася бійка між Томмі Броком та містером Тодом, сказати не могли, вони не стали чекати її закінчення.