Жила на світі одна дуже жадібна стара. І все журилася, що помре вона, а корова її чужим людям дістанеться. І задумала вона свою корову перед смертю неодмінно заколоти і з’їсти. Тільки от невідомо — коли до неї смерть прийде?
Стала баба ходити по сусідах і у всіх поради питати. А один жартівник думав-думав та й сказав їй:
– Піди, бабусю, в гори. Вилізь на вершину гори і крикни: “Жити чи померти?”. І одразу відповідь почуєш.
Так стара і зробила. Залізла на високу гору і закричала щосили: “Жити чи померти?”. А відлуння їй у відповідь:
– Померти!.. Померти…
Повернулася стара додому і зарізала свою корову. А потім розпалила вогонь і зварила повний котел яловичини. Багато днів вона коров’ячим м’ясом ласувала, поки останнього шматочка не з’їла і останньої кісточки не обгризла.
Минув тиждень, другий, а стара все не помирає. Розлютилася вона, пішла до сусідів і накинулася з лайкою на того жартівника, що їй поради давав:
– Ах ти шахрай, безсоромні твої очі! Ти навіщо мене обдурив?
А жартівник її і питає:
– А що ж ти кричала, бабусю?
– Жити чи померти, – відповідає стара.
– А ось і невірно! Треба було кричати: “Померти чи жити?”.
На другий день знову пішла стара в гори, забралася на найвищу вершину і закричала:
– Померти або жити? А відлуння їй у відповідь:
– Жити!.. Жити…
Так і живе стара до цієї пори і все журиться, що раніше терміну свою корову з’їла.