Жили в лісі голуб із голубкою. Звили вони собі на дереві гніздечко, і голубка знесла яйця. Але дуже вона боялася, як би який-небудь звір не з’їв їх.
– Дорогий чоловіче! – сказала вона голубу. – Треба б нам обзавестися надійним другом: у важку хвилину він нам допоможе.
– Так, мила! – відповів голуб. – Але поблизу не живе ніхто з наших родичів.
Голубка подумала, подумала і каже:
Ну що ж, це справі не перешкода! Можна знайти друга серед чужих, а то одним нам жити важко.
Погодився голуб і став шукати по сусідству кого-небудь, з ким можна було б дружбу звести.
Неподалік від їх дерева жила сім’я яструбів. Прийшов до них голуб і каже:
– Сусіди, давайте дружити!
Слова ці припали до душі яструба.
– Брат, – відповідав він. – Я з радістю буду дружити тобою, тільки ось що я пропоную: давай візьмемо в друзі ще змію, що живе в дуплі дерева піппалі. Вона нам може дуже стати в нагоді.
– Ти маєш рацію, – погодився голуб, – друзів ніколи не буває мало, і чим їх більше, тим краще.
Вирушили, вони до змії і шанобливо виклали їй суть справи. Задумалася спочатку змія, а потім дала згоду дружити з ними.
Минув рік. Одного разу прийшов до лісу мисливець. Весь день проблукав він в лісових хащах, але нічого не піймав. Де б не розставляв він сильця, жоден звір в них не попався. Пустить він стрілу в птицю – промахнеться. Зовсім зажурився мисливець. Повертатися в село з порожніми руками йому було соромно, і вирішив він залізти на дерево – пошукати в гніздах пташиних яєць. Став він прикладати вухо до стовбурів дерев – щоб почути пташиний голос. Так, від дерева до дерева, дістався він до того, де жили голуб із голубкою. Голубка сиділа на яйцях – пташенят висиджувала. Почув мисливець голубине воркування, зрадів, захотілося йому спіймати птаха, щоб не йти додому з порожніми руками.
Тим часом сонечко зайшло, і ніч швидко спустилася на землю. У темряві мисливцеві нічого не було видно, і вирішив він розвести багаття. Приніс трави і сухих гілок, підпалив їх і став чекати, коли вони розгоряться.
А голуб із голубкою спостерігали за мисливцем. Вони здогадалися, що він замишляє недобре, і сильно перелякалися. Голубка вся тремтіла від страху, і голуб, щоб заспокоїти її, сказав:
– Давай спочатку постараємося врятуватися самі, а якщо нічого не вийде, друзів покличемо. Треба перш за все сподіватися на себе!
Стали вони думати, як уберегтися від біди. Голубка і каже:
– От якби якось загасити багаття! У темряві мисливець не знайде наше гніздо.
Погодився голуб з дружиною. Як тільки мисливець при світлі багаття поліз на дерево, голуби полетіли до річки, набрали в дзьоби води і стали гасити багаття. Вогонь не був дуже сильний, і їм скоро вдалося її загасити. Знову стало темно, мисливець нічого більше не бачив, і довелося йому злізти з дерева. Знову розпалив він багаття, але голуб із голубкою і на цей раз його загасили. Не на жарт розсердився мисливець, наносив величезних гілок, цілі оберемки сухої трави і листя і розвів величезне багаття. Голуб із голубкою дуже втомилися, та й вогонь був дуже сильний, щоб вони могли самі з ним впоратися. І сказала голубка:
– Настав час просити допомоги у друзів. Поклич яструба!
Полетів голуб до яструба і все розповів йому. Яструб з дружиною, не вагаючись ні хвилини, кинулися на виручку і допомогли загасити багаття. Мисливець був уже на дереві, як раптом побачив, що багаття згасло. Тут він розсердився ще дужче і присягнувся помститися цим птахам, хоч в душі і хвалив їх за відвагу і сміливість. Зліз він вниз і подумав, чи не відпочити йому, а коли розвидниться, влізти на дерево і спустошити гніздо.
Ліг він під дерево і заснув. Але голуби здогадалися, що він задумав. Полетіли вони разом з яструбами до змії і все їй розповіли.
– Заспокойтеся, – сказала змія. – Сьогодні мисливець вас не зачепить, а завтра я приповзу, обів’юся навколо стовбура дерева; нехай тоді спробує піднятися наверх!
Мисливець прокинувся рано. Тільки зібрався лізти на дерево – як раптом побачив величезну шиплячу змію. Злякався мисливець – і навтьоки. Навіть лук зі стрілами забув. Більше його в цих краях не бачили. А голуб із голубкою щасливо зажили в своєму гнізді.