Один чоловік стояв на базарі і тримав в руках маленьку скриньку. Він розхвалював свій товар – шматочки олова і жменьку перетертих трав – і запевняв, що будь-який покупець може перетворити це олово в золото.
Повз проходив Ахмет. Почувши слова продавця, він зупинився і запитав:
– Як же зробити таке диво?
– Дуже просто, відповів власник скриньки, – візьми шматок олова і поклади його в горщик, а горщик постав на вогонь. Коли олово розтане, висип в нього дрібку перетертих трав і вари постійно помішуючи на протязі двох годин. І тоді ти побачиш, що на дні горщика з’явиться золотий злиток.
Зрадів Ахмет купив у продавця найбільший шматок олова, затиснув в кулаці жменьку перетертих трав і пішов додому. Але не встиг він пройти декілька кроків, як почув, що господар скриньки кличе його. Ахмет повернувся.
– Я забув попередити тебе, – сказав продавець, – коли будеш помішувати рідке олово, ні в якому разі не думай про танцюючого білого ведмедя. Інакше у тебе нічого не вийде.
Ахмет розсміявся:
– З чого це я раптом думатиму про білого ведмедя? Мені до нього немає ніякого діла.
Прийшовши додому, Ахмет розповів про все дружині і дочкам і, Спровадивши їх з кухні, весело взявся за роботу.
Ахмет поклав олово в горщик, горщик поставив на вогонь, а коли олово розтануло, висипав туди щіпку трав і почав старанно перемішувати.
Минула година, дві, дві з половиною.
Нарешті дружина, не витримавши, прочинила двері і запитала:
– Ну як золото – справжнє?
– Не інакше, як сам чорт втрутився в цю справу! – витираючи з лоба піт, відповів їй засмучений Ахмет.- П’ятдесят три роки я живу на світі і ніколи не бачив танцюючого білого ведмедя – ні наяву, ні уві сні. А зараз, коли я не повинен думати про нього, він ввижається мені всюди. Він так і танцює всюди перед моїми очима – на підлозі, на полицях, на столі. Навіть коли я заглядаю в горщик, я і там бачу танцюючого білого ведмедя.