На березі річки Джамни сиділи три знатні жінки, хлюпалися водою і хвалилися одна перед одною своїми руками.
– У мене руки красиві, – сказала одна.
– І у мене красиві! – підхопила друга.
– А у мене красивіші, ніж у вас обох! – сказала третя.
Але ось підійшла до жінок голодна, кульгава стара і попросила у них що-небудь поїсти. Нічого не дали їй знатні жінки, запитали тільки:
– Скажи, стара, у якої з нас руки красивіші?
– Ось поїм трошки, тоді скажу, – прошамкала стара і пішла геть.
А трохи подалі на березі сиділа бідна селянка. Вона до того засмагла на роботі в полі, що шкіра у неї стала чорною. Стара і у неї попросила милостині:
– Я дуже голодна! Коли знайдеться у тебе якийсь шматочок, подай мені!
– Бери, матінко! У мене є трошки їжі, візьми собі половину, – сказала селянка.
Стара поїла, попила води і від щирого серця подякувала. Потім взяла її за руку, привела до трьох знатних жінок і сказала:
– Ось тепер я скажу, чиї руки красивіші. Чорні руки ось цієї бідної жінки, що нагодували мене, голодну і кульгаву стару, в тисячу разів прекрасніші ваших білих-білих, випещених рук!
Так сказала стара і попленталася своєю дорогою, а три знатні жінки згоріли від сорому.