Йшов кравець по дорозі. Назустріч йому йде голодний вовк. Підійшов вовк до кравця, клацнув зубами. Кравець йому і каже:
– О вовче! Бачу, ти хочеш мене з’їсти. Що ж, противитися твоєму бажанню я не смію. Тільки дозволь спочатку обміряти тебе і в довжину і в ширину, щоб дізнатися, поміщуся я в твоєму животі чи ні.
Вовк погодився, хоч і кортіло йому: хотів швидше з’їсти кравця.
Дістав кравець з мішка залізний метр, однією рукою схопив вовка за хвіст, а другою став щосили бити його цим метром по голові, та так сильно, що вовк без пам’яті впав, а кравець пішов далі своєю дорогою.
Коли вовк прийшов до пам’яті, він подумав з досадою:
«І навіщо я погодився знімати мірку! Адже кравця я міг з’їсти і не за один раз! »
Так розмірковував голодний і дурний вовк, та було вже пізно.