Були собі дід і баба. І не було у них ніякої худоби. Пішов дід у ліс. Як стукне по березі — вискочила коза біла. Взяв він ії за роги й привів додому.
— Ну, бабо, йди доїти!
Вона злізла з печі, подоїла козу, загнала в хлів. Наступного дня знову дід пішов у ліс. Як стукне по горобині — вискочила коза ряба. Взяв він її за роги й привів додому.
— Ну, бабо, йди доїти!
Баба злізла з печі, подоїла козу, загнала в хлів. На третій день знову дід пішов у ліс із сокирою. Як стукне по осиці — вискочила коза сива. Взяв він її за роги й привів додому.
— Ну, бабо, йди доїти!
Баба злізла з печі, подоїла козу і в хлів загнала. На четвертий день знову дід узяв сокиру й пішов у ліс. Як стукне по ялині — вискочила коза чорна. Взяв він її за роги й привів додому.
— Ну, бабо, йди доїти!
Баба злізла з печі, подоїла козу, загнала в хлів. Тоді на другий день посилає дід старшу дочку пасти кіз. Вона погнала кіз у ліс. Пасла—пасла по моховинню, по болотах, увечері жене додому. А дід став у воротах і питає у кіз:
— Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?
А кози кажуть:
— Ні, ми не їли й не пили: по кленовому листочку з’їли, наперсточку води випили.
Розгнівався дід на дочку, під піч підкинув, ступою закотив, сковородою завісив. На другий день виряджає дід другу доньку пасти кіз. Погнала вона їх у ліс, пасла—пасла по моховинню, по болотах. Вони наїлися, як діжки.
Увечері напоїла й жене додому. А дід забіг наперед до них і питає:
— Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?
— Ні, діду, не їли ми й не пили, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили.
Розгнівався дід на дочку, під піч ногою заштовхнув, ступою закотив, сковорідкою завісив, соломкою підпалив. На третій день посилає третю дочку пасти кіз. Погнала вона їх у ліс, пасла—пасла по моховиннях, по болотах. Вони наїлися, як діжки. Ввечері напоїла й жене додому. А дід забіг наперед до них і питає:
— Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?
— Ні, діду, не їли ми і не пили, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили.
Розгнівався дід на дочку, під піч підкинув, ступою закотив, сковородою завісив. На четвертий день погнала кіз баба.
Погнала вона їх у ліс, пасла—пасла по моховиннях, по болотах. Вони наїлися, як діжки. Увечері напоїла й жене додому. А дід забіг наперед до них і питає:
— Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?
— Ні, діду, не їли ми і не пили, тільки з їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили.
Розгнівався дід на бабу, під піч підкинув, ступою закотив, сковорідкою завісив, соломкою підпалив. На п’ятий день уже дід сам погнав пасти кіз. Пас—пас по моховиннях, по болотах. Наїлися, напилися, увечері жене додому.
А сам забіг наперед і питає:
— Кізоньки мої милі, чи наїлися, чи напилися?
— Ні, діду, не наїлися, не напилися, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили!
Дід розгнівався. Узяв загнав їх у хлів, а сам пішов у хату по ножа. Прийшов з ножем у хлів, піймав одну козу і почав лупити. Лупив—лупив, ніж затупив. Пішов у хату гострити ніж, а коза одірвалася і побігла. Бігла—бігла, прибігла у ліс. Чики—брики, і потрапила в лисячу нору. А лисиці нема вдома.
Приходить лисиця:
— Хто тут є у моїй норі!
— Я, коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну – рогами заколю, з’їм!
Лисиця сидить і плаче. Біжить заєць.
— Чого ти, кумонько—голубонько, плачеш?
— Як мені не плакати, коли в моїй норі хтось сидить.
— Ну, почекай, може, я вижену?
Прийшов до нори, питає:
— Хто тут у норі?
— Коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну — рогами заколю, з’їм!
Заєць злякався і побіг у ліс.
Іде вовк.
— Чого ти, кумонько—голубонько, плачеш?
— Як же мені не плакати, коли в моїй норі хтось сидить.
— Ну, почекай, може, я вижену?
Прийшов до нори, питає:
— Хто тут у норі?
— Коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну — рогами заколю і з’їм!
Вовк злякався й побіг. Після вовка прийшов ведмідь, і він злякався кози.
Летить джміль.
— Чого ти, кумонько—голубонько, плачеш?
— Як же мені не плакати, коли в моїй норі хтось сидить. Заєць гнав — не вигнав, вовк гнав — не вигнав, ведмідь гнав — не вигнав.
— Ну, ходім же, може, я вижену?
Вона привела його до нори, він питає:
— Хто тут у норі?
— Коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну — рогами заколю і з’їм!
А джміль заліз у нору, за луплений бік як укусить… Коза й вибігла з нори. Біжить—біжить, аж стоїть хатка на курячих ніжках, на баранячих ріжках, стоїть, туди—сюди повертається. Вона в тую хатку — й живе собі. Навела козенят там. Тоді сама пішла їжу шукати, замкнула козенят у хатці й сказала їм, щоб вони нікому не відчиняли, бо вовк поїсть… Ішла, наїлася й приходить.
— Козенятка, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!
Вони відчинили, коза нагодувала їх і знову пішла.
— Глядіть же, нікому не відчиняйте, бо вовк з’їсть!
Почув вовк, що козенята мекають, підійшов до хатки і каже грубим голосом:
— Козенятка, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!
А вони кажуть:
— Ні, ти не мати, а ти вовк, мати тоненько співає, а ти грубо. Тобі не відчинимо.
Вовк пішов до коваля і каже:
— Ковалю! Покуй мені язика!
— Клади!
Він поклав язика на колодку, а коваль узяв сокиру, як улупить по язиці обухом — язик і потоншав. Вовк тоді пішов до хатки й каже тоненьким голосом:
— Дітки, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!
Вони відчинили, він і поїв їх, тільки одне сховалося у дровах. Прийшла мати і каже:
— Дітки, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!
А козенятко боїться відчинити: воно думало, що вовк. Коза під стіну підкопалася і залізла в хатку.
— Козенятка, голуб’ятка, де ви?
Воно вискочило і каже:
— Вовк поїв тих!
Вона взяла позбирала їхні кісточки, посушила, в ступі потовкла, вчинила млинці й послала зайця кликати вовка на поминки. Він побіг до вовка.
— Стук—грюк у вовчу хату!
— Чого?
— Послала коза кликати на поминки!
— Ну, почекай, тільки взуюся та помиюся.
Заєць і побіг. А коза каже:
— Ну, чи йде вовк?
— Казав, тільки взується та помиється.
— Ну, біжи по нього!
Заєць побіг.
— Стук—грюк!
— Хто там?
— Заєць!
— Чого?
— Послала коза на поминки кликати!
— Почекай, тільки одягнуся!
— Ну, хутчіш!
Ось вовк вийшов, і пішли вони. Прийшли в хатку. Коза подала млинець вовкові, він узяв.
Коза питає:
— Чи смачно?
— Смачно, кумонько—голубонько!
— Ну, я смачнішого дам. Поклади руки на коліна, очі заплющ, рот роззяв, я тобі вкину млинця.
Вовк сів на порозі, очі заплющив, лапи поклав на коліна, рот роззявив, а коза розжарила сковороду та йому в пельку і вкинула. Ось тобі, вовче…