Одного ранку Паддінгтон виглянув у вікно своєї спальні і побачив, що на вулиці йде дощ.
Він страшенно засмутився. У цей день він збирався скопати свою грядку, а тепер йому було абсолютно нічим зайнятися.
– Може бути, помалюєш? – запропонувала Джуді. – Якщо хочеш, я дам тобі свої фарби.
– У сусідній кімнаті стоїть ваза з фруктами, – додала місіс Браун. – Можеш її намалювати, а потім розфарбувати.
– Це його займе на якийсь час, – сказав містер Браун, коли Паддінгтон відправився в сусідню кімнату.
Втім, повернувся Паддінгтон дуже швидко. Він приніс показати вазу з фруктами.
– Малювати мені не захотілося, я їх одразу розфарбував, – похвалився він.
– День, схоже, буде не з легких, – зітхнула місіс Берд. – Ну, у кого є ще якісь пропозиції?
– Можеш допомогти місіс Берд приготувати обід, – придумала місіс Браун.
– Або краще наведи порядок на горищі, – поспішно запропонувала місіс Берд.
– Тобі треба наклеїти марки в альбом, – нагадав Джонатан.
– А якщо у тебе залишиться клей, можеш зробити з різних папірців колаж, як он той, що на стіні, – додала Джуді
Паддінгтон задумався.
– Мабуть, спочатку я буду готувати обід , – вирішив він. – Спечу печиво. Ведмеді люблять печиво.
– Мені пора на роботу, – заявив містер Браун.
А Паддінгтон взявся за справу.
Він висипав з пакета майже всю муку – здебільшого на себе.
– Іди нагору і вмийся, – веліла йому місіс Берд, – а то ти схожий на білого ведмедя.
– Швидше б уже дощ скінчився, – зітхнула місіс Браун.
По дорозі наверх Паддінгтон згадав про марки. Його тітка Люсі, яка жила в будинку для похилого віку ведмедів в Лімі, часто надсилала йому листівки.
Паддінгтон зібрав всі листівки в купу і потягнув у ванну, щоб марки відмокли, поки він вмивається.
Однак з води і борошна вийшов клейстер. Паддінгтон і оком не встиг моргнути, як всі марки виявилися приклеєні – тільки не в альбом, а до його блакитного плащика.
Тоді ведмедик вирішив, що тепер саме час навести порядок на горищі. Там його, принаймні, ніхто не побачить.
Він намазав кілька шматків булки мармеладом і відшукав свій ліхтарик. А потім поліз на горище по драбинці, якою користувався містер Браун, коли лагодив дах
Паддінгтон ніколи ще не бував на горищі. Там виявилося навіть темніше, ніж він думав.
Зробивши лише кілька кроків, він випадково наступив на незакріплену дошку.
Дошка підстрибнула і вдарила його другим кінцем по голові.
Ліхтарик полетів в одну сторону. Булка з мармеладом – в іншу.
А Паддінгтон… полетів прямо в свою кімнату! Впавши на підлогу, він втупився на дірку в стелі.
– Матусю! – сказав він жалібно. – Схоже, я знову потрапив в халепу.
Ведмедик сумно подивився на своє відображення в дзеркалі – він поняття не мав, що робити далі. І тут у нього з’явилася ідея.
Він збігав на кухню і притягнув звідти тісто і залишки борошна. Потім взяв у Джуді фарби і приніс всі свої марки. А потім знайшов відро, велику ложку, кілька старих газет і взявся за справу.
Коли Брауни увійшли до нього в кімнату, вони не повірили своїм очам
– Я ще ніколи не бачила колажу на стелі! – захопилася Джуді.
– Шкода, що не я це придумав, – позаздрив Джонатан.
– Вийшло дуже красиво, – похвалила місіс Браун. – Хто це тебе надоумив?
– Та так, само придумалося, – відповів ведмедик. – Називається «прикриваж». Я його там і залишу, щоб завжди пам’ятати, скільки всього корисного можна зробити в дощовий день.
– Ось що, – сказала місіс Берд, – дощ дощем, а тобі треба негайно вимитися
І навіть Паддінгтон погодився, що це найкраще, що можна зробити в такий день.
– Біда в тому, що, коли нудно, завжди чомусь дуже вимазуєшся, – сказав він. – Особливо якщо ти ведмідь.