Скажу відверто — важко. Це вимагає великої терпеливості як від цуценятка, так і від фотографа.
Скажімо, сонце гарно світить на зворушливу сцену — цуценя біля миски з молоком. Кидаєшся вмить по фотоапарат, щоб увіковічнити цей видатний акт з песикового життя. А коли повертаєшся з апаратом — миска вже порожня.
— Налийте мерщій Дарочці ще одну мисочку молочка,— каже фотограф і тут же із швидкістю фахівця встановлює та націлює об’єктив, тоді як Дарочка героїчно береться до другої миски.
— Так, тепер чудово!— відітхне фотограф і тут раптом пригадає собі, що забув закласти в апарат фотоплівку.
Та поки він її вставить, Дарочка схаласує другу миску молока.
— Дайте їй іще одну,— каже людина з фотоапаратом і швидко готується.
Але Дарочка затинається: «Не буду, мовляв, їсти і не буду. От таки не буду!!» Дарма пхати її носом у молоко. Не хоче — й годі. Фотограф, зітхнувши, йде з апаратом до хати, а Дарочка з виглядом переможця береться уминати третю миску молока.
Гаразд, іншим разом ви вже підготувалися краще й тримаєте апарат напоготові. Нарешті непосидюща Дарочка на хвилиночку сіла.
Швидше, ану — і тут же, коли ви натискуєте спуск, Дарочка кинеться вбік, мов ошпарена, й усе — нанівець. Ви клацаєте спуском, а Дарочка кожен раз так і підстрибує й тікає зі швидкістю сто метрів за секунду.
Не виходить так, тоді спробуємо інакше. Отож поки фотограф націлюється, двоє його родичів розповідають Дарочці казки, щоб не крутилася. Але Дарочці саме тепер байдуже до казок,— їй кортить ганяти за мамою. Або їй душно на осонні, й вона почне скавучати. Або ж у вирішальну мить так мотне головою, що на фото замість білого песика буде біла смуга. Зіпсувавши фотоплівку, Дарочка втихомирюється й сидить каменем.
Інколи ми пробували дати їй пару ляпанців, щоб хоч п’ять секунд посиділа тихо. Тоді вона бунтувалась і гасала як навіжена. Принаджували її шматком м’яса — вона блискавично ковтала м’ясо й тут же, невдячна, кидалася шукати другий шматок. Тож знову нічого не виходило. Кажу вам, добрі люди, легше вже фотографувати камінь, що летить у прірву, або блискавку на небі, аніж щеня. Кажу це для того, щоб ви оцінили належно отих кілька зразків, які, на велике диво, не зіпсувалися. Це мені просто пощастило, мабуть, не менше, ніж тому, хто знайшов би у відрі з вугіллям діамант завбільшки з кулак. Я, щоправда, такого діаманта не знаходив, але, мабуть, знайти його — таки приємна несподіванка.
У цій фотографічній роботі найцікавіше те, як проявляється отаке щеня (тобто, коли проявляєш у темній комірчині) . Насамперед вилізе чорна мордочка, потім заблищать чорні очі, а потім виглянуть і чорні вуха; а вже ніс такого щеняти, як і годиться, витикається на фотографії перший.
Одне слово, коли є у вас фотоапарат, то придбайте до нього ще й цуценя. А коли є цуценя — придбайте до нього фотоапарат і спробуйте щастя. Це захоплює куди дужче, ніж полювання на полохливу зебру або на бенгальського тигра. А більше не скажу вам нічого — переконайтеся самі.