Холодно взимку Зайчикові.
Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітерець з яру повіває.
Сів Зайчик під кущем, простяг лапки до Місяця, просить:
— Місяцю, любий, погрій мене своїми променями, бо довго ще Сонечка чекати.
Шкода стало Місяцеві Зайчика, він і говорить:
— Іди полем, полем, я тобі дорогу освітлю, прямуй до великого стогу соломи.
Попрямував Зайчик до стогу соломи, зарився в стіг, виглядає, усміхається до Місяця:
— Спасибі, любий Місяцю, тепер твої промені теплі-теплі.