“Який чудовий ранок!” – подумав Мафін, висунувши голову з дверей свого сарайчика. Сонечко яскраво світило, а на верхівці високого дерева, задерши маленьку голівку, заплющивши очі і широко відкривши дзьоба, співав чорний дрізд.
Мафін бачив, як радіє дрізд своїй пісні, і сказав сам до себе: “Напевно, приємно співати, як ця пташка! Добре, якби й я умів так співати!” Потім він трохи подумав і додав: “У мене, звичайно, теж вийде, тільки спершу потрібно скласти слова”.
Він розвів трохи фарби у відерці, прибив на стіну великий аркуш паперу і надів свою “розумну шапочку”, яка допомагає думати.
– Спочатку я напишу вірші, – сказав Мафін мрійливо.
Потім вмочив копито у фарбу і став писати.
Ось що у нього вийшло:
Чирик! Чирик! Чирик!Чирик!
Тюрлю! Тюрлю! Тюрлю! Тюрлю!
Слухайте, слухайте, слухайте, всі!
Як я чудово співаю.
Чирик!– Тепер я почну співати! – сказав Мафін. Він заплющив очі, закинув голову і широко роззявив рота. У цей час повз сарайчик проходила овечка Луїза. Вона була в білому халаті і несла маленький бинт, тому що їй дуже хотілося когось полікувати. Коли Мафін заспівав, Луїза так злякалася, що закричала і впустила бинт. Він заплутався навколо її ніг, і вона впала.
Прибігла жирафа Грейс дізнатися, що трапилося.
– О, Грейс! – закричала Луїза. – Хтось так закричав, що я зі страху впала! Швидше допоможи мені піднятися, і давай втечемо звідси!
Грейс нахилила свою довгу шию, і Луїза, вхопившись за неї, встала на ноги.
Мафін почув, як побігли Грейс і Луїза, і пішов шукати цуценя Пітера, який заривав десь поблизу кістку.
“От він здивується!” – подумав Мафін і знову заспівав свою пісеньку.
Пітер одразу ж перестав рити землю і завив страшним голосом. З очей його полилися сльози.
– О-о-о, – волав Пітер, – мабуть, хтось образив собаку, і він плаче. Бідолашний, нещасний собака! – І він продовжував вити від жалю до цього собаки.
“Дивно! – подумав Мафін. – Про якого собаку він каже?”
Мафін і не здогадався, що Пітер прийняв його спів за виття собаки.
Він пішов до гіпопотама Губерта. Губерт мирно спав біля басейну.
– Дай-но я пожартую і розбуджу його пісенькою! – сказав Мафін і почав співати:
Чирик! Чирик! Чирик! Чирик!
Не встиг він проспівати “Тюрлю! Тюрлю!..”, як Губерт затремтів, немов гора під час землетрусу, і впав у басейн. Цілий фонтан води злетів у повітря і облив Мафіна з ніг до голови.
– Боже мій! – простогнав Губерт. – Мені наснився страшний сон: ніби дикий слон просурмив мені прямо у вухо! Тільки холодна вода допоможе мені заспокоїтися… – І він зник під водою.
Тюлениха Селлі припливла з протилежного боку басейну.
– Мафіне, ти чув дикий крик? – запитала вона. – Може під водою сидить тюлень, у якого болить горло?
І тут Мафін усе зрозумів.
“Мабуть, з моїм співом щось не те, – подумав він сумно. – Але ж я робив усе, як дрізд. Я так само заплющував очі, закидав голову і роззявляв рота. Так! Але ж я не сидів на верхівці дерева! Ось у чому моя помилка.”
І Мафін поліз на дерево.
Незабаром сад наповнився звуками ще жахливішими, ніж раніше. Це було рохкання, мукання, сопіння і благання про допомогу.
– Допоможіть! Допоможіть! – волав Мафін.
Усі поприбігали і побачили, що Мафін висить на гіляці, вчіпившись за неї передніми ногами.
Перігрин кинувся рятувати Мафіна. Він звелів йому триматися зубами за вухо жирафи Грейс і стрибати на спину Губерта, у той час як Пітер, Освальд, Луїза і мавпа Монкі тримали чотири куточки простирадла на той випадок, якщо Мафін впаде.
Мафін спустився на землю цілий і неушкоджений.
– Що ти робив на дереві? – суворо запитав Перігрин.
– Я… я… – Мафін засоромився і замовк. Він подивився вгору і побачив на гілці дрозда, у якого був відкритий рот, маленька голівка закинута, а очі заплющені. Дрізд співав свою пісеньку.
– Як він чудово співає! – сказав Мафін. – Ви згодні?