Одна бідна вдова працювала день і ніч – вона дуже хотіла, щоб її єдиний син вчився в школі і став ученою людиною. Хлопчик, поки був малий, навчався дуже охоче. Він любив читати книги і читав їх уважно. Мати раділа, що її син працьовитий, старанний і розумний.
Але ось хлопчик підріс і став зазнаватися. «Я вже все знаю, і вчитися більше не треба», – вирішив він. Став лінуватися, перестав ходити в школу, а замість школи йшов кудись гуляти. А від матері приховував, що кинув школу.
Одного разу, гуляючи, він побачив при дорозі величезний камінь. На камені сиділа стара-стара жінка і щосили точила об камінь товсту залізну палицю. Хлопчикові здалося це смішним, і він запитав стару:
– Навіщо ви точите цю палицю об камінь?
– А я хочу з цієї палиці виточити тонку голку, – відповіла стара.
– З такою великою палиці ви хочете зробити голку? – з подивом вигукнув хлопчик і засміявся. Хіба ви зможете це зробити? Адже ви вже стара, і вашого життя не вистачить для цього.
– Хоч моя палиця і велика, але моя тверда воля ще більше, – сказала стара. – Я сьогодні точу цю палицю, завтра знову буду точити, і настане день, коли я все ж виточу з неї голку. Адже недарма кажуть: «Захочеш – гору зрушиш!» А ось ти, я знаю, ледар, не хочеш вчитися, хочеш обійтися своїм маленьким розумом. Та ще обманюєш свою матір. А вона, бідна, без відпочинку працює, тільки для того, щоб ти міг вчитися. Чи ж варто тобі байдикувати!
Хлопчик почервонів від сорому. Він вклонився старій, подякував їй за науку, повернувся в школу і став ще старанніше вчитися.
Коли хлопчик виріс, він став відомим вченим.