Випало Совеня із гнізда та й повзає лісом. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда. Побачили птахи малого — некрасивого, з великою головою, вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають, дивуючись:
– Хто ти такий? Де ти взявся?
– Я – Совеня, – відповідає мале. – Я випало з гнізда, не вмію ще літати і вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму.
– Хто ж твоя мама? – питає Соловей.
– Моя мама Сова, – гордо відповідає Совеня.
– Яка ж вона? – питає Дятел.
– Моя мама найгарніша.
– Розкажи, яка ж вона, – питає Дрізд.
– У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, – відповідає з гордістю Совеня.
– Ха-ха-ха! – зареготали Соловей, Дятел і Дрізд. – Та ти ж потвора. Виходить, і мати твоя така сама потвора.
– Неправда! – закричало Совеня. – Мама в мене найгарніша.
Почула його крик Сова, прилетіла, потихеньку взяла Совеня за лапку й повела до рідного гнізда.
Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була й справді для нього найгарніша!