Років двісті тому жив-був якийсь бідний чоловік. Він працював наймитом на одній фермі в Ланеркшіре, був там, як то кажуть, на побігеньках – виконував різні доручення і робив все, що накажуть.
Якось раз господар послав його копати торф на торфовищі. А треба вам сказати, що в кінці цього торфовища височіла скеля, дуже дивна на вигляд. Її прозвали «Мерлінова скеля». Так її називали тому, що в ній, за переказами, колись давним-давно жив знаменитий чарівник Мерлін. Ось наймит прийшов на торфовище і з великою старанністю взявся за роботу. Він довго копав торф на ділянці по сусідству з Мерлінова скелею і вже накопав цілу купу, як раптом здригнувся від несподіванки – перед ним стояла така крихітна жінка, якій він в житті не бачив, – фути в два зростанням, не більше. Вона була в зеленій сукні і червоних панчохах, а її довгі жовті волосся не були перев’язані ні стрічкою, ні тасьмою і розсипалися по плечах. Жінка була така маленька та така ладненько, що наймит, не пам’ятаючи себе від подиву, перестав працювати і, встромивши заступ в торф, дивився на неї у всі очі. Але він здивувався ще більше, коли жінка підняла крихітний пальчик і промовила:
– Що б ти сказав, якби я послала свого чоловіка зняти покрівлю з твого будинку, а? Ви, люди, уявляєте, що вам все дозволено! – Вона тупнула крихітної ніжкою і строгим голосом наказала батраку: – Зараз же поклади торф на місце, а не те після будеш каятися!
Бідняк не раз чув багато всяких оповідань про фей і про те, як вони мстять своїм кривдникам. Він затремтів від страху і почав перекладати торф назад. Кожен шматок він клав на те саме місце, звідки взяв його, так що всі його праці були марними.
Але ось він з цим покінчив і озирнувся в пошуках своєї дивовижної співбесідниці. А її і сліду не було. Як і куди вона зникла, він не помітив. Батрак скинув заступ на плече, повернувся на ферму і доповів господареві про все, що з ним сталося. А потім сказав, що краще, мовляв, копати торф на іншому кінці торфовища.
Але господар тільки розреготався. Сам він не вірив ні в духів, ні в фей, ні в ельфів – словом, ні в щ о чарівне, і йому не сподобалось, що його наймит вірить у всяку нісенітницю. І ось він вирішив надоумити його. Наказав батраку негайно ж запрягти коня у віз, поїхати на торфовище і забрати звідти весь викопаний торф, а як повернеться на ферму, розкласти торф у дворі для просушування. Так він і зробив, а після цього, щодня селянин чекав на щось погане, та, на щастя, нічого не відбувалося. Тому й вирішив, що зустріч з крихітною жінкою, швидше за все, йому наснилася.
Якось повертався Джеймс (так звали бідолаху) додому з глечиком молока для дітей і дружини, яким віддячив його фермер за сумлінну працю. Проте, коли робітник проходив повз Мерлінову скелю, втома та безсилля змусили зупинитися. Чоловік сів на траву, аби перепочити, та не помітив, як поринув у міцний сон. Близько опівночі він прокинувся й побачив із десяток фей, які кружляли навколо нього, час від часу погрожуючи своїми крихітними пальчиками. Неабияк здивований, селянин підвівся та спробував піти геть. Проте куди б він не попрямував, чародійки не відставали від нього ні на крок.
Зненацька феї припинили танцювати та співати, підійшли до наляканого наймита й заверещали в один голос:
– Потанцюй з нами, людино! Ось твоя пара! – і вказали на найвродливішу із чаклунок – Аріану.
Бідолашний не вмів танцювати, тому щосили чинив феям опір. Несподівано нова знайома взяла його за руки й повела в коло. Джеймс миттєво забув про свій дім і рідних, і, мов зачарований, почав веселитися разом з усіма.
Розваги тривали до ранку. Коли з ферми долинуло перше півняче «ку-ку-рі-ку», враз усе скінчилося. Феї щодуху кинулися до Мерлінової скелі, тягнучи за собою чоловіка. Невідомо звідки в кам’яній брилі з’явилися дверцята, які досі наймит не помічав. Щойно чаклунки й селянин увійшли до скелі, вони з гуркотом зачинилися.
Минувши темний коридор, бранець опинився у великій залі. У мерехтливому сяйві свічок він розгледів маленькі ліжка, які чекали на своїх господинь. Бідняк присів на сходинку та почав спостерігати за феями. Після нетривалого сну крихітки взялися за домашні справи: куховарили, прибирали. Проте інколи молодикові здавалося, що чарівниці кидали в казанки не рибу, а жаб’ячі лапи та мишачі хвости. Багато дивних речей побачив він тут вперше й востаннє у своєму житті.
Аж раптом хтось смикнув Джеймса за рукав. Озирнувшись, він угледів ту саму білявку в зеленій сукні та червоних панчохах.
– Минулої весни ти зняв торф з даху мого будинку, – мовила чаклунка, – проте сьогодні можеш повертатися. Але пообіцяй, що триматимеш язик за зубами.
Чоловік погодився. Вранці він залишив зачароване царство. Глечик із молоком, який селянин забув біля скелі, кудись зник. Але Джеймс, щасливий, що звільнився від чар фей, вирушив додому. Яким же було його здивування, коли в хаті робітник застав дорослих дітей і дружину, вкрай налякану несподіваною появою чоловіка.
– Де ти був увесь цей час? – збентежено запитала його жінка. – Як міг покинути нас на довгих сім років?
Тоді Джеймс зрозумів, як жорстоко помстилися йому феї Мерлінової скелі. Один день у товаристві маленьких чаклунок він проміняв на сім років справжнього життя.