Був собі їжак.
Якось вийшов він раненько з своєї домівки подивитися на білий світ.
Вийшов та й каже сам до себе:
– А піду лишень у поле – подивлюся, як там моя морква та буряки.
Іде собі та пісеньку мугикає. Коли виходить із-за куща заєць. Він саме у полі оглядав свою капусту, чи велика виросла.
О, – каже Їжак; – хто прудкий, то вже й на ниві!
А ти, – заєць йому, – все кривуляєш, криволапку! І батьо твій криволапко, і дід криволапко був. Такий увесь твій рід і ти такий!
Їжак дивом здивувався, що на своє добре слово дістав таку нечемну одмову, що й батька його, й діда лихим словом пом’янули.
От він зайцеві й каже:
– Ти, – каже, – мене береш на сміх? А хочеш зі мною наввипередки? Побачимо, хто кого пережене!
Заєць як зарегоче:
– Ти? Наввипередки? Зі мною?!
А їжак спокійно:
– А так, із тобою.
– Ну, добре, – засміявся заєць. – Давай бігти.
– Ні, – каже іжак, – ще ні. Я піду додому, скажу жінці, нехай знає, куди я пішов.
А заєць і тому радий, бо він був голодний, то подумав собі: «І це мені добре: попоїм капусти – краще бігтиму».
Та й пішли кожен до своєї хати. Приходить їжак додому та й каже до жінки:
– Знаєш, жінко, який мені клопіт?
– Який, чоловіче?
– Мушу з зайцем бігати наввипередки.
Та й розказує все, як було.
– То це ти берешся перегнати зайця? – аж зойкнула їжачиха.
– Помовчи, жінко, – мовить іжак, – якось буде. Збирайся лиш та ходи зі мною.
Ідуть вони, а їжак і вчить свою жінку:
– Як прийдемо на ниву, то ти станеш з цього краю в борозні та й стій собі. Як добіжить заєць до тебе, то ти скажеш: «Я вже тут!» А прибіжить він на
той край до мене, то там я йому гукну: «А я вже тут!»
– Добре! – каже іжачиха.
Приходить їжак до зайця на той кінець ниви та й каже до нього:
– Ну, я вже готовий!
– То біжімо!
От став заєць в одну борозну, їжак у другу:
– Раз, два, три!
Побігли.
Заєць помчав на той кінець ниви, а їжак пробіг два кроки та й спинився.
Прибігає заєць в кінець ниви, а там їжачиха:
– Я вже тут!
– Ей, – каже заєць. – Ану біжімо ще раз!
Побіг заєць. Прибігає в кінець ниви, а їжак підвівся на двох лапках та й гукає:
– Ого-го! А я вже давно тут чекаю!
– Ти дивися! Ану біжімо ще раз!
Прибігає на другий край, а їжак знову вже там (а то ж була, як ви знаєте, їжачиха!).
Побіг ще раз – а там їжак:
– А я вже тут!
Знов кинувся заєць бігти.
Так бігав він дев’яносто дев’ять разів, а за сотим разом як упав посеред ниви – підвестись не може, так набігався-натомився, сердешний.
– Ніколи не треба сміятися з слабшого, – сказав тоді їжак та й пішов із їжачихою додому.