Жив на світі один коваль. Жив весело і не думав ні про бога, ні про чорта. Але ось почув, що наближається смерть.
– Настала, видно, і моя година, – каже коваль до свого учня. – Коли будете ховати, поклади мені в труну молоток і парочку цвяхів, та тільки гостріших і довших.
Учень так і зробив і поховав коваля.
Взяв коваль молоток, цвяхи і пустився в дорогу. Підходить він до райських воріт. Побачив його святий Петро і каже:
– Я тебе не можу впустити – ти великий грішник. Немає тобі місця в раю!
Нічого не поробиш, пішов коваль далі. Йшов, йшов і опинився біля воріт пекла. Вирішив зайти туди, але ворота виявилися закриті. Тоді дістав коваль молоток та так почав стукати, що чортам нудно стало. Послали вони одного з своїх дізнатися, хто це зняв такий галас.
Потихеньку підкрався чорт до воріт, трішки прочинив їх і тільки було виглянув, як коваль хап його за вухо і прибив по праву сторону від воріт.
Від страшного болю чорт заволав на все горло. Почули це виття інші, переполошилися. Вирішили послати другого.
Той наблизився до воріт і тільки став потихеньку визирати, коваль хап і його, вже другий звивається по другу сторону від входу.
Тепер диким голосом вили обидва чорта.
Встав тоді найголовніший диявол:
– Піду сам дізнаюся: що ж там таке відбувається?
І тільки приловчився коваль і хотів його схопити , щоб теж прибити до стіни, як той відскочив, зачинив ворота і через задні двері пустився щодуху до Бога. Прибіг і каже:
– Стоїть в мене перед воротами пекла один коваль. Прибив він біля входу двох моїх чортів, і сам я ледве ноги забрав. Хочеш не хочеш, а забирай його в рай. Бо якщо він потрапить в пекло, то мені вже там не панувати.
Не хотілося Богу брати коваля на небо, але чорт твердить своє:
– Тоді я не піду звідси до тих пір, поки ти не забереш його до себе.
Довелося Богу пустити коваля на небо: аж надто він не любив чортів.