Не в нашій державі, а далеко-далеко, там, де людська нога рідко ходить, куди лише потята часом залітають, жив собі один чоловік – Кожум'яка.
Добрий був робітник, але дуже бідував, бо стільки в нього було діточок, як на решеті дірочок, ще і двома більше. І хоч як змагався, ледве перебував зо дня на день. Ніякого майна не було.
Якось пощастило Кожум’яці заробити стільки, що купив кукурудзяної муки. Жінка одразу наварила чиру[1], і діти наїлися досхочу. Трохи чиру ще й залишилося, і мухи понасідали на ньому так густо, що не видко було миски.
Кожум'яка закричав:
– Та мене ще й мухи на жебрачу палицю приводять, ще й їх годувати!
Спересердя замахнув рукою й так лупнув на миску, що всі мухи побив – стільки їх лежало, аж сам зачудувався з того.
– Гей, не мушу я вже бідувати, якщо я такий хлоп-силак!
Полічив мухи – точно сто.
– Жінко, ходи лиш сюди! Видиш, який я силак? Одним махом по сто життів знищую!.. Далі я не буду терпіти біду. Як на мою силу, то я повинен добре жити й дітей годувати.
Жінка почала вмовляти чоловіка, бо думала, що з біди, може, стратив розум. Але його важко переговорити. Роздобув шматок дощечки і написав: «У мене така сила, що одним ударом сто душ знищую». Просвердлив ту дощечку, повісив на шию й збирається у світ.
– Куди, няньку? – плачуть діти.
– Ідіть геть, я й чорта не боюся, а коли треба, то й його із пекла приведу! – І пішов собі.
Йде день, другий, третій. Дуже змучився. На краю лісу був колодязь. Кожум’яка сів перепочити. Ще в тайстрі мав кавалок богача[2]. Вийняв його та хрупкає. А дощечка на шиї. Нараз бачить: іде чорт – за морем би йому була вечеря! – з великою буйволячою шкірою. Набрав води, хоче йти геть, та втямив Кожум'яку і прочитав табличку.
Чоловік дуже злякався чорта, айбо не показує по собі. Чорт питає:
– То ти такий дужий, що одним махом сто душ знищуєш?
– У-г-у.
– Чи не хотів би у мене служити? Буде добра платня – чистим золотом. Як послужиш рік, дістанеш міх золота.
– Згода!
Чорт несе буйволячу шкуру із водою, Кожум'яка за ним. Прийшли в житло чортів, і чортенята всю воду розпили, бо в чорта було ще більше дітей, як у Кожум'яки.
– Но, бери шкуру й принеси води,– наказав чорт Кожум'яці. – Раз ти слуга, то роби!
Взяв Кожум'яка шкуру, айбо ледве і порожню тягне. Біля колодязя він став і задумався: «Не гаразд. У мене не є такої сили, аби я стільки води міг понести». Доти думав, що чортам надокучило чекати й послали до колодязя одного, щоб поглянув, де слуга подівся.
А той, як побачив, що бреде чортище, відірвав з цямрини[3] дошку й почав нею навколо копати.
– Що ти робиш? Чом не несеш воду?
– Не буду ж вам щодня ходити по воду. Викопаю зразу цілий колодязь і понесу вам на двір. Там пийте, скільки хочете!
– Йой, не чини сього! – злякався чорт: – Наша бабка сліпа, та може впасти у колодязь. Радше я буду замість тебе ходити по воду.
Чорт налив повну шкуру і поніс.
Другого дня послали Кожум'яку в ліс по дрова. Але треба нараз три сяги[4] принести.
Став Кожум'яка коло сяги дров, а мотузисько величезний. Думає: «Біда, стільки дров не понесу».
Коли чортам надокучило чекати, знову послали одного глянути, що робить Кожум'яка. А той, як побачив, що йде наглядач, почав мотузком зв'язувати дерево до дерева.
– Що ти робиш? Чом не несеш дрова?
– Що? Ачей я не дурний щодня тягати сяги. Позв'язую цілий ліс і понесу – паліть, скільки хочете.
– Йой, не роби такого! Бо як попалимо весь ліс, то що будемо палити? Радше я замість тебе буду носити дрова.
– Добре. Слово словом. Твій брат носить воду, а ти дрова.
Тоді чорт зігнув дуба і кличе Кожум'яку:
– Ходи лиш сюди! Потримай вершок, най я поладжуся – в штанях очкур урвався.
Не можна відмовитись. Вхопив Кожум'яка за гіллястий верх, і як чорт пустив дерево, кинуло ним аж десь на сто метрів.
Впав коло корча, з-під нього вихопився заєць і просто – на чорта.
– Хапай, чорте, хапай! Видиш, я перескочив цілий ліс і так від мене вирвався!
А чорт не за зайцем – чудується, а як годен чоловік скочити так далеко!
Наламав чорт дубів і поніс додому. А вдома розповів, що сталося у хащі: як Кожум'яка хотів цілий ліс понести і на яку відстань може скочити. Так налякав чортів, що вирішили ще одне випробування зробити з Кожум'якою. Якщо й тоді побачать, що він сильніший, ніж вони, то виплатять йому, і най собі йде. Бо такою великою силою ще може їх знищити.
Що вирішили, те й зробили.
Вибрали найсильнішого чортяку, а той узяв батіг з мідним кінцем і каже:
– Но, Кожум'яко, ходи у сарай, спробуємо, хто з нас ліпше лусне[5].
А Кожум'яка не забув узяти великого клепача[6]. Подає чорт батога й говорить:
– Но, на! Лусни!
– Лусни ти спочатку.
Чорт покрутив батогом і, коли луснув, хвиля підняла Кожум'яку й кинула аж під стріху.
– Що ти там робиш? – дивується чорт.
– Замащую дірки, аби крізь них не тікав звук, як лусну… Дай сюди батога, – говорить Кожум'яка, коли впав на землю.
Взяв батога, ледве його підняв і каже:
– Коли я ним лусну, очі тобі вискочать.
– Справді?
– Ой так… Знаєш що? Ліпше я тобі зав'яжу очі, бо тоді не вискочать.
– Най буде так.
І Кожум'яка зав'язав його баньки хусткою.
– Но, лускай! – каже чорт.
А чоловік вхопив клепачище й коли лупнув по голові біса, той лише простерся. Пролежав без пам'яті десь із півгодини. А як прочуняв, Кожум'яка розв'язав йому очі й питає:
– Но, хто ліпше луснув – ти чи я?
– Ой, ти, ти… – сказав крекчучи чорт й ледве на ногах держиться.
Вернулися у житло. Чорт розповів, як Кожум’яка луснув, що аж його запаморочило.
Коли таке чорти почули, то так налякалися, що вирішили одразу заплатити Кожум'яці, най собі йде геть.
Старий наміряв міх золота й каже:
– Но, добре ти служив. Тепер тобі заплатимо. Се твій заробіток. Бери і йди собі додому.
Кожум'яка дивиться на міх і думає: «Хіба я то годен понести?»
– Слухайте сюди, – каже, – якщо хочете, щоб я вас лишив, понесіть мені се золото до хижі й покладіть на горищі. Коли так не зробите, зостаюся далі. Буду у вас за рік!
Чорти налякалися, вирішили:
– Радше понесім йому золото додому.
Прикликали сміливого чорта. Той ухопив міх на плечі і йде з Кожум'якою. А чоловік, аби не йти пішки, і сам сів зверх міха.
Як уже підходили до хижі, Кожум'яка скочив і сказав:
– Чекай отут. Я піду гукнути жінці, щоб відчинила двері.
Побіг уперед, а чорт спочиває, бо змучився, несучи, аж язика вивалив.
А Кожум’яка наказав дружині набрати міх полови і, як чорт прийде, то най вона кине той міх на горище і скаже, що там золото.
Так і було. Кожум'яка з чортом відчинили двері. А жінка вже чекає їх з міхом полови. Нараз почала лаятись:
– А тебе, старий ледарю, куди чорти носили? Видиш, я міх золота за той час заробила!
Вхопила міх з половою й жбурнула на горище. А чорт, як побачив, що у Кожум'яка й жінка така сильна, швиденько закинув міх золота на під і – ноги під себе.
Тікає, тікає. Нараз зустрівся з вовком:
– Куди ти, брате чорте, з таким страхом?
– Йой, та ти не чув за Кожум'яку?
– Якого Кожум'яку?
І чорт від початку до кінця розповів йому, який то сильний чоловік.
– Гей, – каже вовк, – вас Кожум’яка обдурив! Міх золота видурив, а він такий слабий, як комар.
– Неправда! Я ото на свої очі видів, яку силу мають і він, і його жінка.
– Не кажи дурницю. Вернімося за золотом.
– Я не вертаюся, бо нас обох заб'є!
– Не заб’є, не бійся, – і доти намовляв чорта, що той таки погодився. «Страх страхом, айбо шкода золота», – подумав собі.
– Добре, – каже, – згоден, але тільки тоді, як впряжемося у ярмо[7] й підемо обоє.
Чорт думав, що вовк обдурить його і, як прийде біда, утече.
– Згоден, – сміється вовк. – Де оте ярмо?
Чорт роздобув ярмо, впрягся з правого боку, а вовк з лівого.
Йдуть до Кожум'якової хижі. А його діти саме бавилися на дворі, бо вже були ситі. Хлопець побачив чорта і загойкав:
– Йой, браття, онде чорт веде нам вовка, що його нянько заслужили.
Діти схопилися і почали кричати:
– Вовка, вовка!
– І чорта не пустити! Обдеремо його, як вовка, на бунду[8]!
А чорт, як це почув, почав тягнутися назад. Дарма вовк його тверезив:
– Не тікай, дурний чорте, ходім лише далі!..
Не допомогло. Чорт тікає й тягне за собою вовка, лиш йому лапи теліпаються. Так дотяг звіра, що той задушився.
Занозка[9] зачепилася за дуба, вломилася, і вовк, здохлий, випав із ярма. А чорт став аж удома…
Там із великим страхом розповів, що з ним сталося.
Тоді старий чорт каже:
– Добре, сину, що хоч ти щасливо вернувся. Не шкодую я і міха золота. Най тільки Кожум'яка залишить нас у спокої…
А чоловік із того міха золота так забагатів, що такого багача на цілій околиці більше не було.
[1] Чир – їжа з кукурудзяного борошна.[2] Богач – корж. [3] Цямрина – деревина з колодязного зрубу. [4] Сяг – сажень. [5] Лусне – трісне. [6] Клепач – молоток. [7] Ярмо – дерев'яна упряж у вигляді рами для худоби. [8] Бунда – шуба. [9] Занозка, заноза – дерев'яна або металева палиця, яку вставляють у край ярма, щоб віл не випрягався.