Жив на світі старий солдат. Довго довелося йому воювати – так довго, що під кінець він зовсім пообносився і не знав, куди податися, щоб роздобути грошенят. Підіймався він на вересові пагорби, спускався в долини, поки не добрався, нарешті, до однієї ферми. Фермер в той час був у від’їзді – він поїхав на базар, – а жінка його будинку залишилася. Була вона безнадійною дурепою. Правда, сам фермер теж розумом не відрізнявся, так що важко сказати, хто з них був дурніший. Ну, та коли ви дочитаєте до кінця, самі вирішите.
Так ось, їдучи на базар, фермер сказав дружині:
– Даю тобі десять фунтів золотом. Дивись бережи їх, поки я додому не повернуся!
Не будь, він набитим дурнем, ніколи б він не залишив гроші дружині.
Тільки він зник з очей, дружина і каже собі.
– Вже я заховаю ці грошики від злодіїв!
Зав’язала всі десять фунтів у вузлик, пішла в кімнату і заховала над каміном.
«Тут їх ніякому злодієві не знайти!» – думає.
А в цей самий час підходить до будинку старий солдат Джек Хеннефорд і стукає в двері.
– Хто там? – запитує фермерша.
– Джек Хеннефорд.
– Звідки йдеш?
– З Раю.
– Господи помилуй! Так ти, напевно, бачив там мого покійного старого?
А треба сказати, що за фермера вона вийшла вдовою, так що зараз питала про свого першого чоловіка.
-Як не бачити, бачив, – відповідає солдат.
– Ну і як він там поживає? – запитує фермерша, а сама вже розчулилася.
– Та так собі. Лагодить старі черевики. А їсть одну капусту.
– Ох, бідолаха! – каже фермерша. – А не просив він мені що-небудь передати?
– Як же! – каже Джек Хеннефорд. – Сказав, що шкіра для латок у нього вся вийшла і в кишенях порожньо. Значить, не завадило б тобі послати йому декілька шилінгів – було б на що шкірою запастися.
– Пошлю, пошлю! Благослови господи його грішну душу …
І ось фермерша побігла в кімнату, дістала вузлик з десятьма фунтами і віддала його солдатові.
– Передай моєму старому, – каже, – щоб він узяв з цих грошей скільки йому треба, а решту назад відіслав.
Джек забрав гроші і не став довго роздумувати, а поспішив скоріше забратися з ферми.
А тим часом фермер повернувся додому і запитав дружину про гроші. Та розповіла йому, що відіслала їх з одним служивим на небо, в рай, своєму покійному чоловікові, щоб той купив собі шкіри – святим та ангелам черевики латати.
Фермер дуже розсердився на жінку і сказав, що в житті не зустрічав такої дурепи. А дружина сказала, що він ще дурніший, коли довірив їй гроші.
Однак сперечатися було ніколи; скочив фермер на коня і пустився в погоню за Джеком Хеннефордом. Почув старий солдат стукіт копит і зметикував, що це фермер за ним женеться. Влігся він на землю, однією рукою очі прикрив, іншою на небо показує і сам туди ж дивиться.
– Що ти тут робиш? – запитав його фермер, притримавши коня.
– О Боже! Ось диво так диво! – вигукнув Джек.
– Що за диво?
– Та он там людина прямо на небо летить, немов по землі біжить.
– Ти і зараз його бачиш?
– Бачу.
– Де ж він?
– Злазь з коня і лягай на землю!
– А ти коня потримаєш?
Джек охоче погодився.
Ось ліг фермер на землю.
– Нічого не бачу, – каже.
– Прикрий очі долонею і відразу побачиш, як людина щодуху летить.
І правда, фермер побачив, як людина щодуху летить, тільки це був Джек Хеннефорд – він скочив на коня і навтьоки.
Повернувся фермер додому пішки, без коня.
– Ось бачиш, – сказала йому дружина, – виходить, ти ще дурніший за мене. Я тільки одну дурість зробила, а ти цілих дві!