У давні-давні часи жили на світі два брати один – багатий, другий – бідний.
Батьки їхні померли, а перед смертю наказали їм усю спадщину порівну між собою розділити. Та старший брат був жадібний та лукавий. Забрав він собі все батькове добро, а молодшого брата ні з чим з дому прогнав.
Ось так і вийшло, що один брат як сир у маслі катається, а другий – з хліба на воду перебивався.
Підійшло різдво. У старшого брата харчів всяких до свята припасено, а у молодшого в хаті ні крихти немає.
Тут дружина і каже йому:
– Сходив би ти до свого брата, попросив би чогось заради свята, щоб і ми могли Різдво як усі добрі люди справити.
Прийшов бідняк до старшого брата і став просити у нього хоч якої-небудь їжі на свято. А багатій йому відповідає:
– Ох, і набрид ти мені, брате! Все ходиш, клянчиш!..
А у мене не харчевня. Ну та добре, так і бути, дам я тобі до Різдва свинячий окіст. Але тільки з умовою: куди я тебе пошлю – туди ти відразу підеш і перечити мені не станеш.
– Гаразд, я на все згоден, – говорить бідняк.
Жбурнув тоді багатій йому окіст і закричав:
– Іди ти, брате, до чорта в гості, і щоб я тебе тут більше не бачив!
– Ну що ж, я від свого слова не відступлюся, – відповідає бідняк.
Взяв він під паху свинячий окіст і попрямував до чорта в гості.
Йшов бідняк весь день, а до вечора дійшов до якоїсь дивовижної хатинки. З віконець світло небачене ллється, а біля стайні якийсь дід з довгою бородою дрова для дровітні рубає
– Вечір добрий! – каже бідняк.
– І тобі добрий вечір! – відповідає дід. – Ти куди це, проти ночі, йдеш?
– Іду я до чорта в гості, та ось тільки не знаю, чи туди шлях тримаю?
– Ну, як що так, то ти в акурат на місце прибув. Заходь в хатинку, там самого чорта застанеш і все його кодло.
Тільки перед цим хочу тобі одну пораду дати. Як увійдеш, тут всі чорти відразу до тебе кинуться і стануть просити, щоб ти їм свинячий окіст продав. Вони дуже до свинини охочі. Так ти свій окіст ні за які гроші не віддавай, а проси за нього ручний млинок, що стоїть за дверима.
Млинок цей чарівний. Що побажаєш – того він тобі намеле. А підеш назад, я навчу тебе, як його запускати і як зупиняти.
Подякував бідняк діду за добру пораду і увійшов до чорта в будинок.
Як старий сказав, так все і вийшло.
Тільки переступив бідняк поріг, всі чорти і чортенята кинулися до нього, обступили і давай канючити, щоб він їм свинячий окіст продав.
– Я, сам збирався зі своєю старою свининою на Різдво поласувати, – говорить бідняк. – Але вже коли вам така потреба, беріть окіст, а мені за нього отой старий млинок дайте, що за дверима стоїть.
Став чорт викручуватися та ухилятися, тільки бідняк твердо на своєму стояв, і довелося чортам млинок віддати.
Вийшов бідняк з хатинки і запитав старого дроворуба, як йому з цим млинком управлятися. Дід його і навчив:
– Коли захочеш млинок в хід пустити, поверни ручку і скажи:
“Ручка, крутись! Млинок, мели!”
А треба буде його зупинити – знову поверни ручку і скажи:
“Ручка, не крутись! Млинок, зупинись!”
– Дякую, дідусю, за науку! – сказав бідняк і поспішив додому зі своїм чарівним млинком. Тільки як не поспішав він, а раніше півночі додому не добрався. Увійшов він в хату, а жінка на нього накинулася:
– Де це тебе носить? Сиджу я тут з ранку голодна і холодна. Ні дров вогонь розвести! Ні крихти в скрині, щоб різдвяну кашу зварити!
– Не сумуй, жінко! – відповідає бідняк.
– Ходив я по своїх справах, а шлях був не близький. Дивись, що я тобі приніс.
Поставив він млинок на стіл і звелів, щоб він намолов і свічок, і каші, і свинини, і пива, і різної іншої поживи для різдвяної вечері.
А як намолов млинок всього вдосталь, повернув бідняк ручку і сказав:
“Ручка, не крутись! Млинок, зупинись!”
Млинок зупинився.
Жінка тільки очі витріщила, а після стала допитуватися у чоловіка, де він цей млинок взяв. Тільки чоловік їй нічого не розповів.
– Чи тобі не байдуже, – каже, – де я його взяв? Бачиш, меле на славу, ну і буде з тебе!
Справили бідняк з жінкою Різдво, а на другий день покликали старшого брата і всіх односельчан і задали багатий бенкет.
Всі на бенкеті їли, пили вдосталь, танцювали, тільки старшому братові не до веселощів було, заздрість його гризла. Сидів він від злості чорніше хмари і все думав: “Звідки це братові таке багатство привалило? Вчора тільки приходив до Різдва клянчити, а нині он які бенкети задає, точно він граф який або король!”
Підсів він до брата, підлив йому вина і каже:
– І який чорт тобі все це добро приніс? А той посміхнувся хитро і відповідає:
– Та той самий, до якого ти мене в гості посилав! Тільки після п’ятої чарки зашуміло у молодшого брата в голові – і він все братові про чарівний млинок розповів. І задумав багатій цей млинок собі роздобути. Довго переконував він брата, і під кінець погодився той продати йому млинок за триста талярів. Продав і навчив його, як з млинком управлятися, а як зупиняти не сказав. Приніс багатій млинок додому, а на другий ранок говорить дружині:
– Ти піди на луг, подивися за косарями, щоб вони працювати не лінувалися, а обід я сам зготую.
Ось підійшла пора обідати.
Поставив багач млинок на стіл і звелів скоріше молоти кашу, молочного киселю та оселедця смаженого.
І пішов млинок молоти. Багатій вже всі миски, всі баняки, всі чани, всі балії наповнив, а млинок все меле і меле.
Потекли гаряча каша і молочний кисіль на підлогу, заповнили весь будинок, витекли за поріг, весь двір затопили і по вулиці потекли. Трохи багатій не захлинувся. Вибіг багатій з дому, а каша, кисіль та оселедець його наздоганяють.
Нічого не вдієш, кинувся він в молочний кисіль і поплив.
Тим часом дружина багатія чекала-чекала чоловіка, а потім і каже до косарів:
– Щось довго нас господар обідати не кличе. Видно, нічого у нього з куховарством не виходить. Доведеться мені додому йти, допомогти йому. І ви теж за мною. У будинку пообідаємо.
Закинули вони коси на плечі і рушили. Тільки підійшли до околиці, як раптом бачать: тече, шумить, розливається кисільна ріка, на берегах каша булькає і пузириться, як болото, а сам господар в киселі борсається і кричить:
– Їжте, поки пузо не лопне! Тільки дивіться, щоб не потонути в цьому обіді.
Добрався багатій вплав до братового двору, ледве з киселю з кашею вибрався, вбіг в будинок і кричить:
– Забирай ти, заради бога, свій млинок! А то скоро кисіль і каша всю округу затоплять, і від оселедця нікуди діватися буде.
– Е, ні! – відповідає йому брат. – Ти мені спершу триста талярів віддай, що за млин обіцяв.
Довелося багатієві викласти триста талярів. Тоді сів бідняк в човен, приплив до багатія, ручку млинка повернув і сказав:
“Ручка, не крутись! Млинок, зупинись!”
Млинок і зупинився.
Скликав бідняк людей зі всього села, прибігли ті – хто з ложкою, хто з мискою – і швидко з кашею, киселем так смаженим оселедцем упоралися.
З того часу зажив молодший брат розкошуючи. Були у нього тепер і гроші, і господарство багате. Намолов йому млинок золота, і він вибудував собі новий будинок під золотим дахом.
Садиба його на березі фьорда стояла, і золотий дах далеко видно було. І жоден корабель, що через фіорд йшов, повз садиби просто так не пропливав.
Всі приставали до берега, щоб на дивовижний млинок помилуватися, бо чутка про нього по всьому світу пішла.
Ось приплив якось з далеких країв на своїй шхуні один шкіпер.
Подивився він на чарівний млинок і питає господаря:
– А сіль він намолоти може?
– Може і сіль намолоти, – відповідає господар. Тут і подумав шкіпер: “Я вже багато років на своєму човні сіль з чужих країв вожу. А був би у мене цей млинок, намолов би я солі, і не довелося б мені по морях в бурю і негоду ходити”.
І став він просити господаря, щоб той продав йому чарівний млинок.
Багато грошей він за нього побіцяв. Тільки господар ні за які багатства не захотів його віддати.
– Ну що ж, – каже шкіпер. – На нема й суду нема. Дозволь мені тоді у тебе в будинку переночувати, а то пізня година і діватися мені нікуди. А завтра вранці я відправлюся у зворотній шлях.
Погодився господар і вклав шкіпера на ніч у своїй кімнаті.
А той ще з вечора запримітив, куди господар млинок ховає. Дочекався шкіпер, коли всі поснули, підкрався тихенько до скрині, витяг млинок та й був такий. Приволік він вкрадений млинок до себе на корабель і сказав:
“Ручка, крутись! Млинок, сіль мели!”
І пішов млинок молоти. Набив шкіпер повні трюми, а млинок все меле і меле. Виросла на палубі ціла гора, скликав шкіпер всю команду і велів сіль лопатами в море кидати. Тільки нічого не допомогло. Кинувся шкіпер до млинка, став крутити і вертіти в усі сторони, а як зупинити – не знає. Обважнів корабель від солі і пішов на дно.
Так і лежить він десь на дні морському корабель, а на ньому чарівний млинок, що сіль все меле і меле.
Тому і вода в морі стала солена.