На всю провінцію славився своїм багатством жадібний поміщик Цзун. З кожним днем росли його доходи, але багатому завжди мало. І часто ночами сон тікав від жадібного Цзуна. Перевертаючись на своїй перині, поміщик думав всі ночі про те, як йому розбагатіти ще більше.
Одного разу, коли Цзун під ранок заснув, йому приснився сон: ніби він знайшов спосіб подовжити добу на цілих шість годин.
Прокинувся Цзун і почав благати небесного правителя про продовження доби. І заздалегідь радів: адже тоді наймити будуть на нього працювати на шість годин на день більше, ніж досі.
Почули селяни благання свого поміщика, засумували. Ще б! Вони і так працювали на полях Цзуна не менше двадцяти годин. І Цзун не дозволяв їм розігнути спини. Коли хто-небудь з наймитів хотів відпочити, Цзун кричав:
– Працюй, ледарю! Відпочинеш, коли прийде час!
Ось чому так злякалися селяни, дізнавшись про прохання Цзуна. Вони боялися, що бог почує прохання поміщика і виконає його. Адже відомо, що боги живуть завжди в дружбі з багатіями.
І ось якось увечері до садиби Цзуна підійшов монах. Коли Цзун доповіли про його прихід, поміщик поспішив йому назустріч. Він наказав нагодувати гостя і зручно влаштувати його на нічліг. Цзун дбав про прибульця, тому що чув про вміння ченців творити дива. І вранці, ледь монах прокинувся, до нього увійшов Цзун і сказав:
– Багато днів і ночей молю я бога про диво. Чи не можеш ти, шанована людина, допомогти мені?
І він розповів ченцеві про своє бажання.
На це чернець відповів:
– Боги почули твою молитву. Тепер все залежить від тебе. В добі буде стільки годин, скільки ти зможеш працювати на полі без відпочинку.
Зрадів Цзун:
«Якщо голодні наймити можуть працювати на мене кожен день по двадцять годин, то вже один раз я зможу попрацювати на себе тридцять годин. І тоді в добі буде тридцять годин, і я стану багатшим за всіх на світі ».
Так думав жадібний поміщик.
Сонце ще не зійшло, а Цзун був уже на полі, де росли земляні горіхи, і став їх викопувати. Слідом за ним йшов чернець. Першу годину Цзун працював бадьоро і весело. На другій годині почав втомлюватися і вирішив хоч хвилинку відпочити. Але чернець гримнув:
– Працюй, ледарю! Відпочинеш, коли прийде час!
І багач, важко дихаючи, продовжував роботу. Коли зійшло сонце, з поміщика вже лив десятий піт.
Він навіть не бачив, що всі його батраки покинули роботу і чекали, чим закінчиться затія поміщика.
Витер Цзун рукавом з лоба піт, хотів запитати ченця, скільки годин він пропрацював, так від утоми слова сказати не може.
А монах покрикує:
– Працюй, ледарю! Дивись на тінь: ти не пропрацював і трьох годин.
Змахнув поміщик ще раз-другий мотикою – і почали підкошуватися у нього ноги. Мабуть, вся сила в землю пішла. Впав від втоми Цзун на землю, а й тут жадібність взяла верх. Не стало у нього сили тримати мотику, так він руками почав розгрібати землю. Обдер Цзун руки до крові, не витримав і запитує ледь чутно:
– Скільки я пропрацював?
А монах відповідає:
– Через чотири години обід буде.
При цих словах поміщик знепритомнів.
Поклали Цзуна на носилки і віднесли в садибу. Ну зрозуміло, що в цей день ніхто вже на його полях не працював. А монах кудись зник. Деякі батраки говорили, що ніякого ченця і не було. А просто один з селян переодягнувся в чернечий одяг, та й провчив жодного Цзуна.
Після того випадку, коли поміщик проходив по вулиці, всі глузливо говорили йому вслід:
– Он йде Цзун – Довгий День!