Одного разу півень вискочив на паркан і почав кукурікати і махати крилами. До нього підійшов лис.
– Доброго дня! – привітався лис. – Я чув, як ти кукурікав. А от скажи мені – чи можеш ти стояти на одній нозі, кукурікати і підморгувати, як твій батько?
– Звичайно, можу, – відповів півень. І тут же продемонстрував своє вміння – він встав на одну ногу, закукурікав, заплескав крилами і підморгнув – але тільки одним оком.
– Дуже гарно, – похвалив його лис. Але чи можеш ти стояти на одній нозі, кукурікати і підморгувати обома очима одночасно? Навряд думаю я, – насміхається лис. – Ось твій батько – той був чудовим хлопцем.
– Звичайно, можу, – самовдоволено заявив півень, встав на одну ногу, закукурікав, забив крилами і став підморгувати обома очима.
І в ту ж хвилину лис підскочив до нього, схопив за шию, закинув собі на плечі й припустив щодуху до лісу. Півень не міг не тільки поворухнутися, навіть прокукарікати нічого не міг бідолаха.
Добігши до великої розлогої ялинки, Міккель, кинув півня на горбок, поклав на його груди лапу і зібрався вже поласувати курятиною.
– Видно, не такий ти побожний, як твій батько,- зауважив півень. – Ось той завжди хрестився і молився перед обідом.
Боже упаси, звичайно, лис побожний звір! Сів він на задні лапи, склав передні на грудях і зібрався вже було прочитати молитву, як – фьюють! – півень злетів на нижню гілку ялини.
«Ну це тобі так не пройде!» – подумав лис. Відійшов кудись на мить і повернувся з двома шматками кори, які залишилися в лісі після роботи лісорубів. Півень ніяк не міг зрозуміти, що це таке, і йому страх, як було цікаво.
– Що це? – нарешті не витримав він.
– Оце? – перепитав лис. – Та це листи від папи Римського. От тільки ніяк не розберу, що він мені пише. Може, ти спустишся вниз і допоможеш мені?
– Я б із задоволенням, – відповідав півень, – та ось тільки боюся мисливця, що сховався за тим кущем. Он він! Он він!
Почув лис про мисливця і не став з’ясовувати, правда це чи ні, а миттю зник у гущавині лісу.
Ось так півень обдурив самого лиса.