Жили собі в одному селі чоловік та жінка і був у них один-єдиний син. Коли син народився — зраділи вони: буде кому доглянути їх до старості. Ось виросте син і буде поле орати, худобу пасти, дрова на зиму запасати, а вони, старі, відпочинуть.
Та от син виріс, батьки постаріли, а відпочинку їм немає. Син вийде на сонечко, розляжеться на траві і лежить, а батьки працюють. Лежить їхній син і мріє про те, як піде він у місто і знайде під кущем торбу із золотими монетами…
Минав час, старі батьки померли і залишився син один. Продав він батьківську землю, худобу, гроші проїв і сидить думає-міркує, що ж йому робити? Бачить, сусіди на зиму запаси роблять: несуть з лісу горіхи, яблука, груші, кизил, дрова… Вирішив і він піти в ліс по горіхи. Узяв великий мішок, ходив лісом, ходив, поки не натрапив на великий кущ ліщини. Горіхів на ньому видимо-невидимо. Щоправда, дістати їх теж непросто. Вирішив він перед тим, як залізти на ліщину, відпочити. Лежить син під кущем, дивиться на горіхи і мріє: «От коли б кожен горіх був завбільшки з гарбуз, то одного такого горіха вистачило б на весь тиждень. Прийшов до дерева раз у тиждень, зірвав один горіх-гарбуз — і живи собі, не знаючи клопоту!»
Мріяв син, мріяв і не помітив, як заснув. Приснилося йому, що приніс він у місто великий-превеликий горіх і запросили його з цим горіхом у палац до самого падишаха. І запропонував падишах за таке диво півцарства, а син не погоджується, вимагає все царство і красуню-царівну на додачу. Розгнівався падишах і як вдарить парубка посохом по чолі!
Той підхопився, спросоння не зрозуміє, що трапилось, а на лобі ґуля завбільшки з горіх, який упав йому на голову. Сидить син під деревом, тре ґулю і думає: «Як добре, що горіхи не виростають завбільшки з гарбуз».
І справді, як добре, що горіх — це горіх, а не гарбуз. Був би він завбільшки з гарбуз — і казка на цьому не закінчилася б…