Колись пес і півень поклялися бути друзями. Незабаром після цього в їх країні почався сильний голод, і тоді пес каже півню:
– Тут мені нічого їсти, і я піду в інші місця. Я говорю це тобі, щоб ти не ображався на мене і не говорив після мого відходу: «Цей пес був моїм другом, але покинув мене, не сказавши ні слова».
– Ми з тобою друзі, – відповів півень. – Якщо йдеш ти, то піду і я. Давай підемо разом. Тільки тобі доведеться добувати їжу для нас обох. Адже якщо я з’явлюся в якомусь селі, мене відразу схоплять і з’їдять.
– Добре, – відповів пес. – Коли я буду йти за здобиччю, ти ховайся в джунглях. Все, що мені вдасться знайти, будемо ділити порівну.
І ось приятелі вирушили в дорогу. Вони довго йшли і нарешті побачили село. Пес і каже:
– Зараз я побіжу в село, а ти почекай мене тут. Тільки як ти даш знати, якщо з тобою що-небудь трапиться, поки мене немає?
– Тоді я буду кукурікати щосили. Якщо почуєш мій крик, то відразу повертайся до мене.
Так вони стали жити в джунглях, і пес щодня приносив їжу. Вночі пес спав внизу, під деревом, а півень вгорі, на гілках.
Одного разу, коли пес був в селищі, до дерева прибіг шакал, побачив півня і сказав:
– Дядьку, чого це ти забрався так високо? Спускайся вниз, і разом пообідаємо.
– Я охоче розділю з тобою компанію, – відповів півень, – але тільки нудно обідати удвох. Треба покликати ще кого-небудь.
Сказав це півень і проспівав що було сил три рази.
Пес почув півня.
«Щось сталося з моїм другом, я повинен повернутися в джунглі», – подумав він і швидко прибіг до дерева, на якому сидів півень.
Шакал помітив пса і тихенько відповз в кущі.
– Племінник, куди ж ти побіг? – закричав півень. – Дивись, он біжить сусід, який хоче пообідати разом з нами.
– Я б із задоволенням залишився, але тільки тепер згадав, що не умивався перед обідом, – відповів шакал і поспішив сховатися в кущах.