Розповідають, що колись, давним-давно, у одного Бадшахі був улюблений сокіл. Цього сокола він завжди брав із собою на полювання. Одного разу Бадшах посадив сокола собі на руку і відправився на полювання. І раптом бачить – біжить олень. Бадшах пришпорив коня, погнався за оленем і поскакав далеко. Свита намагалася не відставати від Бадшахі, але не могла за ним встигнути і втратила його з поля зору.
А Бадшах тим часом загнав оленя і відчув, що дуже хоче пити. Довго кружляв він по горам на коні – все шукав, чи немає де джерела. Нарешті добрався до підніжжя скелі і побачив, що з її вершини капає вода. Бадшах вийняв з сумки чашу і став збирати в неї воду по краплі. І ось чаша наповнилася і Бадшах вже підніс її до рота, як раптом сокіл ударив по чаші крилом – і вся вода розлилася.
Бадшах розсердився на сокола і знову підставив чашу під краплі. Згодом чаша наповнилася знову і Бадшах вже підніс її до уст, але сокіл знову вибив чашу в нього з рук і розлив всю воду. Розгнівався Бадшах, вдарив соколом об скалу, і той впав мертвий. В цей час під’їхав один його слуга, і Бадшах сказав йому, що хоче пити. Слуга налив з козячого бурдюка води в чашу і хотів подати її своєму панові, але той сказав:
– Я хочу пити чисту, холодну воду – ту, що тече зі скелі. Залізь туди, зачерпни води з джерела і принеси мені. Я не хочу чекати, поки вода крапля за краплею набереться в чашу.
Слуга заліз на гору, дістався до джерела. І що ж він побачив! На краю скали лежить мертва змія, а її отруйна слина змішується з водою і крапля за краплею падає зі скелі.
Слуга злякався, спустився і доповів Бадшахі про те, що бачив; потім налив в чашу води зі свого бурдюка і подав її . Бадшах припав до неї губами, але пити не зміг – заплакав, вказав на мертвого сокола і прокляв свою поспішність.
І потім все життя пам’ятав про цей випадок.
Мудрі нічого не роблять не подумавши.
Бадшахі – цар.