У стародавні часи був в одній країні великий гарний ліс. Звірі жили в ньому спокійно і щасливо. Ніхто нікого не утискав, ніхто нікого не обтяжував. Всі були зайняті своїми справами.
Жила в лісі одна лисиця. Посадила вона на узліссі дерева з дуже смачними плодами. Коли плоди дозрівали, лисиця зі своєю сім’єю ласувала ними, а то, що залишалося, віддавала сусідам. Доглядати за садом лисиця найняла білку, і та ганяла ворон і папуг, які зграями зліталися до дерев, бажаючи покуштувати плодів.
Так ось і жили лисиця, лис і їхні діти – спокійно і без великих турбот.
І жив в тому ж лісі заєць, у якого був дуже хороший город. На цьому городі у зайця росли цукрова тростина, горох, пшениця, картопля і морква. Заєць був самотній. Він працював в своєму городі, ні про що не турбуючись, і розкошував. Але скоро йому набридло самотнє життя. Він подружився з однієї мавпочкою, і вони оселилися разом. Господарство їх процвітало.
Так спокійно і щасливо жили в цьому лісі звірі, займаючись кожен своєю справою.
Але одного разу цьому спокою прийшов кінець. А сталося ось що.
Лев, цар того лісу, став старий і в помічники собі взяв шакала. Він призначив його міністром і доручив ходити по лісі і стежити за порядком. На допомогу шакалу дали чотирьох солдатів: двох мавп і двох ведмедів. Особливої добра ці солдати не робили, але зате і зла не завдавали. Шакал же був справжнісіньким шахраєм і брехуном. Звірам в лісі життя від нього не стало. Він зводив наклепи на них і бігав зі скаргами до лева, а той був такий злий, що в туж мить вбивав усіх, на кого надходили доноси.
Одного разу шакал ходив по лісі і натрапив на сад лисиці. Йому захотілося скуштувати смачних плодів. Бідна лисиця злякалася, але відмовити йому не посміла. А шакал, якому плоди дуже сподобалися, став приходити щодня і спустошувати одне дерево за другим. Нарешті бідна лисиця не витримала і сказала:
– Братик шакал, чого це ти нав’язався на мою голову? Адже у мене сім’я. Не голодувати ж моїм дітям!
– В чому справа? Говори ясніше, – роздратовано гаркнув шакал.
– Справа в тому, що ти оббираєш мій сад, – лагідно сказала лисиця.
– Збідніє твій сад чи що, якщо я з’їм пару-другу плодів ?! – пробурчав шакал.
З цими словами він схопив одну гілку і так трусонув її, що стиглі плоди дощем посипалися на землю. В цей час підійшов лис. Нахабство шакала обурила його.
– Гей, шакал, – гнівно сказав він непрошеному гостю, – ледь ти став міністром, як вже зазнався? Такої образи пихатий шакал не стерпів.
– Говори, та знай міру! – загарчав він. – Я ж не хто-небудь в цьому лісі, а міністр! Ось візьму і накажу спустити з тебе і твоїх дітей шкуру …
Слово за слово – і почалася бійка. Лис так відлупцював шакала, що той підібгав хвоста і в страху побіг до лева.
– Махарадж! – вигукнув він. – У вашому лісі живе одна зрадлива лисиця. У неї є сад, в якому ростуть великі солодкі плоди. Коли я попросив їх у неї трохи, для вашої милості, вона вилаяла вас, закликала на допомогу всю свою сім’ю і так обробила мене, що я ледве живий залишився.
Почувши про таке злодіяння, лев люто загарчав; він наказав своїм солдатам схопити лисицю з усім її сімейством і привести до нього.
Незабаром всіх їх пов’язаними привели до лева.
– Гей, лисиця, чому ти побила мого міністра до того ж вилаяла мене? – грізно запитав лев.
Лис і лисиця так трусилися від страху, що не могли вимовити ні звуку.
– Чому ж ти мовчиш? – знову гаркнув лев.
– Махарадж, я не сварила вас, – тремтячи, відповіла лисиця.
– Брешеш! Яка шахрайка! І лев, з гарчанням кинувшись на нещасних, тут же зжер їх.
Після цього випадку всі в лісі стали боятися шакала. А шакал, побачивши, який страх він вселяє звірам, ще більше став утискати їх. Варто було кому-небудь не виконати його наказу або не почастувати його, як він тут же відправляв цього звіра на розправу леву.
Настали холоди. Цукрова тростина в городі зайця стала великою-превеликою; картопля і морква теж вродили на славу. Заєць з мавпою старанно вартували свій город.
Одного разу шакал бродив по лісі і забрався до них в город. Він нарвав тростини, викопав кілька морквин і заходився їсти. А заєць і мавпа не сміли і слова вимовити і лише мовчки дивилися, як оббирав їх шакал.
Але раптом заєць сказав:
– Поважний шакал! Навіщо ви турбуєте себе і ходите сюди самі? Варто вам лише наказати – і я все принесу вам додому.
Почувши це, шакал самовдоволено посміхнувся.
– Добре. Ти, я бачу, розумний, – сказав він і пішов.
– Братик, якщо шакал щовечора буде так об’їдати наш город, то нам самим скоро нічого не залишиться, – промовила мавпа.
– Не піклуйся про це. Сходи краще вдень до шакала і віднеси йому тростини, картоплі і морквину. Я знайшов спосіб покарати його, – сказав заєць.
– Як? Розкажи мені! – стала просити мавпа, але заєць не сказав більше ні слова.
Раніше в пошуках їжі шакалу доводилося нишпорити по всьому лісі. Тепер, коли заєць став приносити йому частування додому, він зажив розкошуючи. Задоволений дарами, він іноді навіть забував бути у лева
І ось одного разу, коли шакал сидів удома і з задоволенням ласував картоплею і тростиною, заєць пішов до лева сам. Він вивалявся в болоті і, плачучи, постав в такому вигляді перед левом.
– Махарадж! Захистіть вашого слугу! – простогнав заєць.
– Що трапилося? – здивувався лев.
– Махарадж! Я ніс вам овочі зі свого городу і зустрівся по дорозі з шакалом. Він побив мене, а всі овочі відібрав і відправився до себе додому. Якщо ви не вірите мені, можете зараз же піти і подивитися.
Почувши про таку зухвалість свого міністра, лев дуже розсердився і одразу ж пішов разом з зайцем до дому шакала.
Шакал спокійнісінько лежав на ліжку, жував тростину і наспівував якусь пісеньку. Лев увійшов в двері з гнівним гарчанням. Побачивши шакала, який уплітав овочі, він розгнівався ще більше, накинувся на нього і розірвав. Так завдяки винахідливості зайця скінчилася влада ненависного шакала, і всі мешканці лісу зажили спокійно і безтурботно, як і раніше.