Жив собі один хлопчина, який завжди про все розпитувався. Це, звичайно, добре, коли хлопець хоче все знати. Та питав він про такі речі, які важко пояснити. Наприклад:
– Чому в шухляд є столи?
Люди дивилися на нього й відповідали:
– Шухляди – для ложок, виделок, ножів.
– Я знаю, для чого шухляди, але не можу здогадатися, чому в них є столи.
Люди знизували плечима і йшли собі геть. Іншим разом хлопчина питав:
– Чому в хвостів є риби? Або:
– Чому у вусів є кішки?
Люди знизували плечима та йшли своє діло робити.
Вже хлопчина підріс, уже й дорослий став, а все одно розпитував про такі нісенітні речі, що ніхто йому відповісти не вмів. Поселився він у хижці на високій горі й весь час бився над питаннями, записував їх у зошит, думав-гадав, та ніяк не знаходив відповіді.
Наприклад, він думав:
«Чому в тіні є сосна?»
«Чому хмари не пишуть букв?»
«Чому марки не п’ють пива?»
З великого напруження заболіла в нього голова, та він не кидав свого.
Стригтися він не стригся, голитися – не голився, тож обріс бородою і запитав:
– Чому в бороди є обличчя?
Коли він помер, то один учений відкрив, що той хлопчина змалечку одягав шкарпетки навиворіт і жодного разу не одяг їх як слід. А тому він і не навчився ставити правильні запитання.
З багатьма людьми таке буває, як з тим хлопчиною.