Жило колись веселе руде білченя Трессі. І було в нього багато сестер і один братик Чоппі.
Жили вони в густому лісі, біля самого озера, посередині якого стояв острів, густо зарослий чагарником і ліщиною.
На тому острові в дуплі Великого дуба мешкав похмурий і відлюдний пугач – містер Гук.
Він був господарем цілого острова. Цілими днями він спав, а по ночах виходив на полювання.
Якось восени, коли листя тільки почали набувати золотистого і червоного кольору, і настав час збирати дозрілі горіхи, Трессі, Чоппі та їхні сестрички-білочки пішли до озера, щоб перепливти на острів і назбирати там горіхів.
Білченята побудували з маленьких гілочок невеликі плоти і спустили їх на воду
Вони взяли мішки і довгі палички-весла, підняли свої пухнасті хвости, наче вітрила, і попливли на острів Старого Пугача збирати горіхи.
Припливши до острова, білки одразу ж пішли до Великого дуба.
Вони знали, що треба принести гостинець містерові Гуку і подарували йому трьох товстих мишей.
– Шановний пане, дозвольте нам набрати горіхів на вашому острові! – глибоко кланяючись, звернулися до старого пугача сестрички-білченята і братик Чоппі.
Пугач дозволив і на знак згоди заплющив очі.
А Трессі без жодної поваги почав стрибати і скакати, розмахуючи хвостом і голосно співаючи:
У червонім кожушку
Я з’являюсь влітку,
За гілочку під листячком
Рукою тримаюся.
Під кожушком – камінець,
Хто вгадає – молодець!
Похмурий Гук навіть і не думав розгадувати загадки, навіть такі прості, як про гілочку вишні.
Замість цього він заплющив очі й задрімав, всім своїм виглядом даючи зрозуміти, що йому немає ніякого діла до Трессі та його пісеньки.
Тим часом, білченята набрали повні мішки горіхів, перетягли їх на плоти і ввечері вирушили назад додому.
Наступного ранку вони знову перепливли через озеро на острів Старого Пугача.
Цього разу білченята принесли йому смачного жирного крота і обережно поклали його на кам’яну плиту біля його дверей.
– Пане Гук, чи можна нам ще сьогодні позбирати горіхів? – ввічливо спитали сестрички-білочки і братик Чоппі.
А Трессі все продовжував бешкетувати – без жодної поваги до старших.
Він навіть набрався нахабства і почав лоскотати напівсонного містера Гука гілочкою кропиви, наспівуючи й пританцьовуючи при цьому:
Злючка-колючка наш давній сусід,
Злючку-колючку чіпати не слід,
Навіть якщо ви сміливець хоробрий,
Злючка-колючка вам лиха наробить.
Містер Гук прокинувся, побачив подарунок і втягнув крота до будинку, гучно грюкнувши дверима перед самим носом Трессі.
Згодом білченята побачили, як з верхнього дупла пішов дим, це пугач розпалив пічку, щоб пообідати кротом.
А Трессі підглядав за ним у замкову щілину і продовжував співати:
Вгору він летить із хати,
Чорний, теплий та кудлатий.
А в долоні спробуй взяти –
Та нічого не спіймати.
А білченята тим часом працювали, вони стрибали по гілках і збирали горіхи в мішки.
Трессі потім теж назбирав трохи круглих горішків і, всівшись на сосновому пні, став грати в кульки.
І наспівував сам собі: цок-цок-цок!
На третій день білченята встали рано до світанку. Вони вирушили на озеро і наловили там сім чудових пічкурів, у якості чергового подарунка для похмурого пугача!
Потім вони всілися на плоти і з попутним вітром попливли на острів. Незабаром вони причалили до берега біля кривого каштана.
Кожна із сестричок-білченят несла в руках по рибці. І маленький братик Чоппі – теж.
Тільки бешкетник Трессі нічого не приготував у подарунок.
Він скакав попереду всіх і, як завжди, весело наспівував:
Стрівся мені у пустелі дивак,
Та причепився немов той будяк.
Став він питати про всякі дурниці:
“В морі багато, чи мало суниці?”
Тут я комаху на носі прибив
І дивакові отак відповів:
“Стільки ж у морі суниці знайдеться,
Скільки у лісі живе оселедців!”
На четвертий день білки наловили для пугача шість чорних жуків, загорнули їх у листя щавлю, і кожен листочок закололи сосновою гілкою. У таких обгортках жуки стали схожі на стиглі сливи.Але похмурий Гук зовсім не любив загадки, вони його лише дратували, так само як і танці Трессі.
А Трессі і цього разу склав пісеньку:
Чарівні ми принесли сливи,
Гудуть, літають, от так диво.
Якщо розв’яжеш цю загадку,
Отримаеш кільце на згадку.
Це було нерозумно з його боку: адже він не приніс старому ніякого кільця!
Білченята знову збирали горіхи, а Трессі, як і раніше, розважався: цього разу він придумав протикати сосновими голками ягоди шипшини, і підспівував собі: цок-чок-цок!
На п’ятий день білки принесли містерові Гуку мед, який їм довелося вкрасти у бджіл на сусідній горі.
Правда потім їм довелося вилизувати свої липкі лапки, але це було навіть смачно!
А Трессі все стрибав та співав:
На галяву на хвилинку,
Прилетіли з неба свинки.
Погуділи, посиділи,
І додому полетіли.
Що ж ото за свинки?
В них смугасті спинки
Та смугасті животи.
Можеш нам відповісти?
Сестрички-білочки і братик Чоппі все поралися в ліщині – набивали мішки горіхами для майбутньої зими.Містер Гук лише похмуро подивився на Трессі і відвернувся. Проте мед йому дуже сподобався.
А Трессі вирішив сьогодні пограти в кеглі – він поставив рядком зелені соснові шишки і кидав у них диким яблуком, наспівуючи: цок-чок-цок!
На шостий день, у суботу, білченята востаннє припливли на острів.
Сестрички-білченята і братик Чоппі принесли плетений кошик, в якому лежало велике яйце – це був прощальний подарунок старому.
А Трессі стрибав попереду всіх зі своєю новою пісенькою:
Лежебока білобокий
Потонув в ставку глибокім.
Лікарі йому сказали:
Жити вам зосталось мало!
Трессі весело стрибав і танцював, наче сонячний зайчик, а містер Гук похмуро дивився і мовчав.
Трессі ніяк не міг вгамуватися:
Теплий містер Труляля
Спав на троні короля,
На червонім килимку,
Та у кішці на боку.
На портреті королеви,
На гаптованих шпалерах,
І на двох гранітних левах,
І під дахом на гаку.
В гніві став король кричати:
“Скільки можна тут гасати?
Забирайся геть скоріш,
І стрибки свої облиш!”.
Та сміється Труляля,
Й королеві промовля:
“Я ніколі не залежав
Від бажання короля!”
Тільки вечір як настав,
Враз і Труляля пропав.
Багато-багато пісеньок-загадок знав Трессі. Ось ще одна:
Веселиться парубок:
Дмухнув та зламав тинок,
Підкидає й крутить листя,
Скаламутив воду чисту,
Та закинув на дерева,
Всю білизну з мотузок.
І нема де сили взяти,
Щоби хлопця вгамувати.
– Ух-ух-ух! – заухав від несподіванки містер Гук і заплескав крилами.
Раптом Трессі пронизливо свиснув і як стрибне пугачу на спину!
Всі почули чийсь жалібний писк…
Від страху білченята сховалися в сусідніх кущах.
Через кілька хвилин вони боязко визирнули і побачили, що похмурий містер Гук спокійнісінько собі дрімає на порозі свого будинку, але де ж подівся Трессі?
А Трессі сидів у кишені жилета містера Гука!
Але на цьому наша казка ще не закінчується.
Похмурий містер Гук затягнув Трессі до свого будинку, вхопив білченя за хвіст і вже, бува, зібрався здерти з нього шкуру, так він його дістав своїми витівками.
Але Трессі зумів вирвався, він злетів угору по сходах і вискочив через димар назовні.
От тільки його пухнастий рудий хвостик залишився в пазурах пугача!
З того часу Трессі більше не співає своїх пісень-загадок.
І, якщо ви зустрінете його на гілці, ні в якому разі не задавайте йому загадки!
Ось побачите, полетить у вас велика шишка!