Жила собі дівчинка на ім’я Грейтуте.
Батько й мати її померли.
Жила вона в тітки.
Добре їм жилося разом, хоч і бідно.
У тітки була лише корова та стара розвалена хата.
Вранці Грейтуте виганяла корову пастися в ліс.
Поки корова паслася, Грейтуте збирала ягоди.
Якось увечері Грейтуте гнала корову додому…
і зустріла жінку, що сиділа під деревом і стогнала.
– Що з вами? – спитала Грейтуте.
– Я загубила спицю, а до того ж так поранила ногу, що не можу йти.
– Мила дівчинко, прошу тебе, піди цією стежкою, може, знайдеш мою спицю.
Побігла Грейтуте спицю шукати.
Недовго довелося шукати. Знайшла її в траві біля стежки.
Повертається дівчинка зі спицею. Йде, йде, та ніяк не може знайти те місце, де залишилися жінка з коровою.
Вже стемніло, а Грейтуте все блукає лісом.
Зупинилася біля дерева стомлена Грейтуте і гірко заплакала. Куди йти? Що робити?
Раптом неподалік між дерев блиснув вогник.
Пішла Грейтуте в той бік.
Підійшла і бачить – навколо багаття гноми сидять, а жінка доїть її корову.
Подоїла жінка корову і пригостила гномів молоком.
Вийшла Грейтуте на галявину, каже:
– Ось ваша спиця!
– Дякую тобі, добра дівчинко! – відповіла жінка. – Візьми нагороду за свою доброту!
Зняла жінка з себе хустку, розстелила її на землі, насипала в неї жменю жаринок з багаття, загорнула і подала Грейтуте.
– Це тобі за твоє добре серце. Відведи корову додому, а це передай своїй тітці.
Побігла дівчинка додому.
А вдома тітка давно вже на неї чекає.
Розгорнули вони хустку, а в ній – золоті монети.
На ці гроші тітка і собі нову хату справила…
і племінницю не образила, для неї теж хатку побудувала.
Та таку гарну, що в одне вікно сонце дивиться, в друге – місяць, а в третє – зірочки.