Жив в одному селі чоловік. Був він великий хитрун і спритник. І хоча ні читати, ні писати він не вмів, але легко обводив навколо пальця навіть найвідоміших грамотіїв і розумників. А за роботу, він дав собі слово, ніколи не братися. Хитрощами і різними витівками добував він собі прожиток і більшого не бажав.
Якось він обідав. Тацю з їжею обліпила ціла хмара мух. Схопив він гілку, почав їх бити і бив до тих пір, поки не втомився. Тоді він покликав дружину і велів їй порахувати дохлих мух. Дружина нарахувала тридцять штук.
– Добре, – сказав чоловік, – від сьогоднішнього дня клич мене Хан – Тридцять Смертей.
Мало-помалу і дружина і сусіди звикли кликати його цим ім’ям.
Трапився якось в їх місцях неврожай. Хан – Тридцять Смертей залишив свій будинок і разом з дружиною перебрався в інше село.
Одного разу закликав його до себе князь – раджа і запитав:
– Чим ти займаєшся?
– Я роблю те, що не вдається іншим, – відповів хитрун.
– На це село щоночі нападає лев, – сказав раджа. – Убий його. Вб’єш лева – отримаєш в нагороду сто рупій, не вб’єш – на ранок тебе повісять.
Хан – Тридцять Смертей повернувся додому, сів, схиливши голову, і почав міркувати, як йому виплутатися з біди. «Я за все своє життя лева і не бачив жодного разу. Де вже мені вбити його! Швидше він сам мене з’їсть. А коли не вб’ю лева – вранці раджа повісить мене ».
При думці про це з очей у нього полилися сльози. Дружина почала його втішати:
– Чи варто плакати? Ось стемніє, і ми втечемо звідси куди-небудь подалі.
Хану – Тридцять Смертей сподобалася рада дружини. І вони стали готуватися до нічної втечі. День пройшов. Настала темрява. Всі в селі заснули.
– У нас набралося дуже багато речей, – сказала дружина, – нам не забрати все. Сходи за село, там пасуться віслюки гончара. Приведи одного осла, ми на нього все навантажимо і вирушимо.
Хан – Тридцять Смертей вийшов за село і натрапив на того самого лева, який ночами нападав на людей і вбивав. Хан – Тридцять Смертей ніколи раніше не бачив лева, до того ж і ніч була зовсім темна. Він прийняв лева за осла, схопив його за вуха, притягнув додому і прив’язав до дерева. А дружині він велів скласти пожитки на осла.
Дружина витягла речі з дому і повернулася, щоб принести світильник. Вийшовши зі світильником, вона побачила, що біля дверей прив’язаний не осел, а лев.
– Лев! Лев! – закричала вона в жаху.
Хан – Тридцять Смертей зі страху мало не впав непритомний. Кинулися вони в будинок, замкнули зсередини всі двері, забилися в кут і просиділи так до ранку.
Вранці, ледь розвиднілося, сусіди побачили, що перед будинком Хана – Тридцять Смертей прив’язаний лев! Вони побігли до раджі і доповіли, що Хан – Тридцять Смертей вночі зловив лева живим і прив’язав його біля свого будинку. Раджа здивувався і побажав побачити це диво на власні очі. Він звелів покликати до себе Хана – Тридцять Смертей, але той через замкнені дверей відповів:
– Дайте мені виспатись! Я всю ніч ганявся за левом і втомився. Ті сто рупій, що належать мені в нагороду, нехай просунуть в дверну щілину, а лева вб’ють і доставлять до палацу.
Як не кликав раджа Хана – Тридцять Смертей, той так і не вийшов з дому. Та ще пригрозив, що, якщо йому негайно не виплатять обіцяну нагороду, він приведе лева до палацу і випустить там на свободу: нехай лев всіх у палаці з’їсть! Раджа злякався і наказав негайно просунути в дверну щілину Хану – Тридцять Смертей сто рупій. Прив’язаного лева абияк вбили.
А як тільки раджа поїхав, Хан – Тридцять Смертей вийшов з дому і почав перед усім народом хвалитися своєю хоробрістю.