Жив собі старий батько, і було в нього три сини. Все життя чоловік працював, рук не покладав, та великих статків не нажив. Коли відчув він, що час іти за межу вічності, покликав синів до себе, щоб спадок розділити.
– Тобі, найстарший, – промовив батько слабким голосом, – залишаю нашу хату. Вона міцна, дубова, буде тобі де жити і дітей ростити.
– Тобі, середній, віддаю пару волів і плуга. Ори землю, сій хліб, і будеш ти завжди ситий.
– А тобі, найменший Іванку... – батько дістав з-за печі стару, потерту бандуру. – Тобі лишаю оце. Вона – душа нашого роду. Бережи її.
Поховали батька. Старші брати ходять гоголем, носа деруть. Старший у хаті панує, гостей скликає. Середній волами оре, гроші в кубушку складає. А з Іванка сміються:
– Ну що, багатію? – регочуть. – Багато тобі та тріска дерев’яна дала? Звари з неї юшку, може, наїсися! Хіба ж це спадок? Сміх один!
Іванко мовчав. Взяв він бандуру, торкнувся струн – і вони задзвеніли, наче срібні дзвоники. Пішов він світ за очі.
Минули роки. Доля – пані примхлива.
У старшого брата сталася біда: вдарила блискавка в стріху, і згоріла батьківська хата дотла. Лишився він на попелищі голий і босий, ніде голову прихилити.
У середнього брата воли постаріли й попадали, а нових купити не зміг – неврожай був, гроші розійшлися. Сидить він голодний на межі, бур’яном поле заростає.
Зійшлися старші брати на роздоріжжі – бідні, згорблені, злі на цілий світ. Аж чують – музика грає. Ідуть люди юрбою, а посередині сидить Іванко. Одягнений у чисту вишиванку, лице ясне, спокійне. Грає він на батьковій бандурі про правду і кривду, про козацьку славу, про любов материнську.
Люди слухають, сльози втирають. Хто хліба йому дасть, хто грошей, хто до себе в гості кличе. Скрізь йому раді, скрізь йому шана.
Підійшли брати, голову схилили.
– Прости нас, Іванку, – кажуть. – Правду батько казав. Наше багатство вогонь забрав і час з’їв. А твоє багатство – вічне.
І зрозуміли вони тоді: хату можна спалити, волів можна вкрасти, а талант і душу в людини ніхто відібрати не зможе. Доки жива пісня – доти жива й людина.