Стояла на роздоріжжі велика корчма, і господарював у ній жадібний корчмар. Одного непогожого вечора зайшов до нього дивний подорожній – у чорній свиті, а очі вуглинами світяться. Випив він кухоль, а замість грошей залишив велике дзеркало в темній різьбленій рамі.
– Повісь його на найвиднішому місці, – хитро примружився гість. – Відвідувачів у тебе побільшає, от побачиш.
То був сам лукавий.
Повісив корчмар дзеркало. І почалися в селі страшні дива. Тверезий дивиться – людина як людина. Але варто було комусь хильнути зайвого, як чарівне скло показувало його приховану суть.
Напився один багатій – глипає в свічадо, а звідти на нього дивиться гладкий, замурзаний кнур. Розлютився в шинку забикуватий парубок – а в склі хижий вовк ікла шкірить. Завзятий сперечальник побачив замість себе впертого барана з крутими рогами.
Злякалися люди своєї справжньої подоби. Та замість того, щоб схаменутися, кинути чарку й піти додому, вони лякалися ще дужче. А з переляку і гіркого сорому – замовляли ще по одній, щоб залити очі, забутися і не думати про те, на кого перетворилися. Корчмар тільки руки потирав, рахуючи шалені бариші, бо село спивалося просто на очах.
Аж ось заїхав у ті краї старий січовик, козак-характерник. Зайшов до корчми, замовив кварту узвару, бо хмелю зроду не пив. Підійшов до дзеркала. Лукавий спробував і з нього звіра зробити, та де там! Характерника ніяка мана не бере: дивиться козак, а в дзеркалі – він сам, тільки очі ясні, як сталь, і розумні.
Озирнувся козак на п'яничок, що по кутках скиглили від горя, побачив їхні муки і розгадав диявольську вигадку. Вихопив він із піхов гостру шаблю і з усього розмаху рубонув по проклятому склу!
Брязь! – розлетілося дзеркало на тисячу дрібних скалок, а з-під них чорний смердючий дим шугонув і вилетів у димар.
Вклякли люди, протверезіли в одну мить. А козак сховав шаблю, обвів усіх суворим, але батьківським поглядом і промовив:
– Запам'ятайте, браття: не дзеркало вас перевертнями робило, а ваша власна слабкість. Бо людина завжди людина, поки сама не вирішить стати звіром.
З того дня в селі ніхто зайвого не пив, а корчма згодом і зовсім поросла бур'яном.