Одного ранку маленька Мишка вилізла зі своєї нірки, сказавши матусі:
– Іду прогулятися. Піду сама, бо я вже доросла.
– Будь обережною! – попередила її матуся.
– Добре! – відповіла Мишка та щаслива пішла через величезну луку.
Замість того, щоб ховатися у високій траві чи під кущиками конюшини, вона весело стрибала. Не знала, що молодий Мишолов із висоти уважно стежить за тим, що коїться на луці.
Мишка навіть не встигла крикнути, як Мишолов кинувся на неї згори. Відразу схопив її та злетів угору, тримаючи Мишку в кігтях.
Однак Мишці пощастило, бо птах був ще недосвідчений, не вмів вбивати здобич, а Мишка, пролітаючи над полями, плакала:
– Ой, яка я нещасна!
Раптом відчула, що може трішки поворушитися. Почала пручатися, вп’ялася своїми гострими зубками в ногу птахові. Мишолов від болю випустив з кігтів здобич. Мишка почала падати, наче камінь, перевертаючись у повітрі та махаючи ніжками.
Ввічливий Кролик
Мишка зачепилася за одну гілку, потім за другу. Нарешті впала на землю та втратила свідомість. Коли опритомніла, спробувала поворушитись, але відчула що болить ніжка. Птах дзьобом поранив її.
Мишка закричала:
– Допоможіть! Рятуйте!
Кролик висунув мордочку з нірки:
– Що тут діється?
Мишка відповіла:
– Я впала з неба, Мишолов мене впіймав. Я поранена…
Кролик почувши це, сказав:
– Ой! Я зараз такий зайнятий – ремонтую нірку, але ти піди до Борсука. Він тобі допоможе.
Кролик хутенько повернувся до своєї нірки, а Мишка, кульгаючи, пішла уздовж струмочка. Йшла, йшла, аж дійшла до хатки Борсука.
Борсук, відчинивши двері, запитав:
– Що трапилось?
– Я поранила ніжку, – відповіла Мишка.
– Бачу. Заходь! – мовив Борсук.
Борсук оглянув рану, буркочучи:
– Що то за світ?.. Здається, всі те і роблять, що звідкись падають!
– То Мишолов винен… – намагалась пояснити Мишка.
Проте Борсук не слухав, перев’язуючи рану, лише і казав:
– За кілька днів будеш здоровою.
Мишка, подякувавши, пішла. Ішла-ішла вона зі забинтованою ніжкою, аж настала ніч, бідолаха змерзла, заблукала та зголодніла.
Великий Дуб
Їжак, котрий щовечора робив пробіжки, спинився і запитав:
– Чому плачеш, крихітко?
– Ніжка болить…
– Іди до Борсука, він…
– Я вже була в нього, але ніжка продовжує боліти.
– Нічого дивного, – відповів їжак. – Зі мною теж подібне трапилось. Через деякий час, як за помахом чарівної палички, все минулося.
– Але я не маю де заночувати, – поскаржилась Мишка.
– Я б заніс тебе до своєї домівки, але наша родина дуже колюча! Іди до великого Дуба. Він охоче всім дає притулок.
Уже майже стемніло, коли Мишка прийшла до великого Дуба. Він був такий величезний, що крихітка не знала, як з ним говорити.
Нарешті несміливо мовила:
– Шановний пане Дубе, я – Мишка. Зі мною трапилася прикра пригода, їжак сказав мені…
Раптом Мишка почула шепіт поміж листя:
– Якщо потрібні вищі поверхи, то вони вже зайняті. Маю 12 білочок у дуплах, два сорочих гнізда на найвищих гілках, помешкання для сов – нижче. Але ти можеш примоститися між коренями, у мосі. Я подарую тобі трохи своєї сили. Побачиш, завтра все буде гаразд.
Наступного дня Мишка почувала себе набагато краще. Подякувала Дубові та вирушила в дорогу, хоча була вже дуже голодна!
Згодом побачила Польову Мишу, котра несла невеликий мішок.
– Вибачте, ви, бува, випадково не маєте щось попоїсти? Я вже так давно не їла!
– Мені прикро, але маю багато дітей, які чекають на мене. Нічого не можу дати тобі, – відповіла Польова Миша та зі стурбованим виглядом пішла далі. Однак мішок, який несла, мав маленьку дірочку. Мишка зауважила, що час від часу з нього випадає пшеничне зернятко. З’їла декілька…
Польова Миша, обернулась і, побачивши це, сказала:
– Іди за мною та збирай зернятка, які випадають. Я не думала, що можу тобі щось дати з того, що маю.
– Дякую!
Мишка їла зернятка. Вони ніколи їй так не смакували! Ідучи за мішком, побачила великого Горобця, який також збирав зернятка, що випадали з мішка Польової Миші. Мишка запитала Горобця:
– Чи ви знаєте, як мені дістатися зеленої луки, що над струмком?
– Знаю, – мовив той. – Ця лука тут недалеко! Іди стежинкою мурашок попри конюшину і швидко дійдеш туди.
Мишка пішла стежиною червоних мурашок і невдовзі опинилася перед дверима своєї нірки.
– Я тут, я вже тут! – закричала. – Мишолов мене схопив, але я залишилася жива. Я впала з неба! Я вже вдома!
Мама дуже зраділа поверненню своєї доньки.
Нарешті Мишка-мандрівниця змогла наїстися досхочу. Увечері, перш ніж заснути, Мишка згадала про Кролика, який дав їй добру раду, Борсука, котрий перев’язав їй ніжку, Їжака, котрий допоміг доброю порадою, Дуба, котрий подарував їй свою силу, Польову Мишу, яка дозволила їсти зернятка, що випадали з мішка, Горобця, який вказав дорогу додому. І запищала тихенько:
– Дякую вам усім!