Одного ранку Паддінгтон пішов на базар на закупи і раптом побачив дуже високого дядечка в загостреному капелюсі і мішкуватих штанях.
Дядько якраз вішав афішу, він був такого високого зросту, що навіть без всякої драбини дістав до самого верху дошки оголошень!
На афіші красувався величезний намет, прикрашений різнокольоровими лампочками, а посередині йшов напис:
НАЙКРАЩИЙ В СВІТІ ЦИРК ТІЛЬКИ ОДНА ВИСТАВА!
Паддінгтон подумав, що це йому сниться, і про всяк випадок протер очі.
Потім він побіг додому розповісти всім, що бачив.
– Кращий цирк в світі? – перепитав Джонатан і підморгнув сестрі. – Ти нічого не переплутав?
– І лише одна вистава! – вигукнув Паддінгтон.
– Не хвилюйся, – заспокоїла його Джуді, – ти обов’язково на неї потрапиш.
– Тато взяв квитки в перший ряд, – пояснив Джонатан. – Навіть місіс Берд з нами піде!
Паддінгтон і раніше бував у цирку, і йому не терпілося потрапити туди знову.
– Тільки б стемніло раніше, – сказав він. – Тоді ми побачимо циркові вогні.
Його бажання збулося. Зовні цирк сяяв різнобарвними вогнями і на тлі темного неба дійсно виглядав чарівним.
– Швидше, швидше! Приготуйте квитки! – пролунав голос. – Вистава починається!
– Це дядечко, якого я бачив вранці, – прошепотів Паддінгтон. – Той, високий, про якого я розповідав.
– Це один з клоунів, – пояснила Джуді.
– Він не такий вже високий … – почав було Джонатан.
Але Паддінгтон не слухав. Заграв оркестр, і ведмедик заквапився до середини.
Цирк і зовні виглядав привабливий, а вже всередині! ..
У залі приємно пахло тирсою, а крім жонглерів і акробатів, була ще й тітонька, яка продавала морозиво.
Містер Браун вказав на дядечка, який стояв посередині манежу. Дядечко був у циліндрі.
– Це розпорядник, – пояснив містер Браун. – Він тут найголовніший.
– Скільки, під такий капелюх влазить булочок з мармеладом! – із заздрістю простягнув Паддінгтон. – Я, мабуть, буду розпорядником, коли виросту.
Тут на манеж вийшов високий клоун. Він балансував довгою палицею, на кінці якої стояло відро. Помітивши, що Паддінгтон махає йому лапою, клоун підійшов до ведмедика.
– Стережись! – крикнув Джонатан, коли клоун нахилився, щоб потиснути Паддінгтон лапу.
Паддінгтон підскочив, але було вже пізно. Він не встиг ухилитися – відро впало з палиці.
Втім, виявилося, що воно порожнє і навіть прив’язане мотузкою, так що Паддінгтон зовсім не змок
– Клоуни завжди так жартують, – сказала Джуді.
– Все одно добре, що я надів пальто, – зауважив Паддінгтон. – А раптом хтось випадково налив би в відро води.
– Кажуть, від переляку добре лікуватися морозивом, особливо ведмедям, заявив містер Браун.
Він купив шість великих трубочок, і всі посідали дивитися виставу.
– Мені вже набагато краще, містер Браун, – сказав Паддінгтон з вдячністю.
Він подивився вгору, під купол, і побачив, що там висить на мотузці якийсь дядечко.
Джонатан заглянув в програмку.
Втім, Паддінгтон ледве встиг скуштувати морозиво, як його знову перелякали.
– Це, мабуть, один з братів Прайс, – сказав Джонатан. – Вони повітряні гімнасти.
– Обережно не впадіть! – крикнув Паддінгтон. – Я зараз! Ведмеді добре лазять.
Брауни і ойкнути не встигли, а він уже видерся на одну з жердин.
Лізти по жердині з морозивом в лапі було досить важко, і глядачі голосно зааплодували, коли Паддінгтон дістався до маленької платформи під самим куполом.
Ведмедик якраз хотів поклонитися, але тут побачив, що на нього їде на велосипеді якийсь дядечко.
– Напевно, з велосипедами сюди не можна, містер Прайс! – закричав Паддінгтон.
– З дороги! – закричав дядечко і задзвонив у дзвоник. – Мені не зупинитися!
– Тримайся! – крикнув інший гімнаст.
Паддінгтон зовсім розгубився і навмання вхопився за якусь перекладину.
Перекладина подалася, і в ту ж мить Паддінгтон зрозумів, що летить в повітрі.
Глядачі вирішили, що Паддінгтон – один з артистів, і голосно зааплодували.
А потім всі дружно ахнули, тому що ведмедик пролетів повз платформу і захитався в повітрі.
– Боже мій! – вигукнула місіс Браун. – Що ж йому тепер робити?
– Не хвилюйтеся, – заспокоїла її місіс Берд. – Ведмеді завжди падають на всі чотири лапи.
Але потім навіть місіс Берд притихла: Паддінгтон гойдався все тихіше й тихіше і нарешті завис над серединою манежу.
– Тримайся міцніше! – крикнув розпорядник. – Головне, не випускай трапецію!
– Я і не збираюся! – крикнув Паддінгтон у відповідь.
Він спробував підняти капелюх, але в другій лапі у нього все ще було морозиво.
Розпорядник помітно спохмурнів, коли на його блискучий циліндр впало щось біле і м’яке.
– Допоможіть! – заволав Паддінгтон. – Я передумав! Я більше не можу триматися!
Глядачі навперебій стали давати поради, а врятував Паддінгтона високий клоун. Поставивши відро на кінець палиці, він підняв його вище, щоб Паддінгтон міг в нього залізти.
– Тільки б мотузка не порвалася, – захвилювалася місіс Берд. – Наш ведмедик дуже щільно пообідав.
– Якщо клоун ще потягнеться, у нього штани впадуть, – зауважила Джуді.
Штани дійсно впали, і глядачі, раділи порятунку ведмедика, голосно зареготали.
– В житті не бачив номера смішніше, – закричав якийсь дядечко поряд з Браунами. – Біс! Біс!
Паддінгтон кинув на нього суворий погляд.
– Я, мабуть, не буду повторювати на біс, – сказав він. – І взагалі, я більше ніколи не полізу на трапецію. Краще я буду глядачем.
І тут Паддінгтон зауважив ходулі, на яких стояв клоун.
– Ось чому ви такий високий! – здогадався він.
Паддінгтон думав, що більше з ним уже нічого не трапиться, але під кінець розпорядник приніс йому ще одне морозиво і запросив взяти участь в заключному параді.
– Врешті-решт, – зауважив він, – ви ж зірка сьогоднішньої вистави
.
Шкода, що ми завтра їдемо, – додав він, звертаючись до Браунів. – Не кожен вечір побачиш ведмедя, який наважиться політати на трапеції.
– По-моєму, воно й на краще, – мудро розсудила місіс Берд. – Ніколи не знаєш, чим це закінчиться.
Увечері, коли Брауни вже побажали Паддінгтону добраніч, виявилося, що він стоїть на табуретці біля віконця. Погляд у нього був замислений.
– Я вирішив в останній раз подивитися на цирк, – пояснив ведмедик.
– Ти все ще хочеш стати розпорядником? – запитала Джуді.
Паддінгтон заліз в ліжечко і перевірив, чи добре лежить ковдра. Потім поклав голову на подушку.
– Мабуть, краще я буду клоуном, – сказав він сонним голосом. – Класно, напевно, бути таким високим. Завжди видно, де що відбувається, і не треба ні на що залазити.