Було це в ті часи, коли річки текли повноводні, а козаки степами орлами літали. В одному селі сталася велика біда: зникла вода. Річка, що напувала людей і ниви, всохла до дна. А все тому, що на верхів'ї оселився рогатий біс. Навалив він кам’яну греблю, перекрив течію і сів зверху, вимагаючи в селян людські душі за кожен кухоль води.
Плачуть матері, сохне врожай, худоба реве від спраги. Аж тут їде через село запорожець Петро. Побачив він те горе, напоїв коня останніми краплями з власної баклаги, вуса підкрутив і каже:
– Не журіться, громадо! Я того лукавого швидко на чисту воду виведу.
Пішов Петро до греблі. Бачить – сидить чорт, волохатий, пикатий, від нудьги мух ловить.
– Здоров був, немитий! – гукає козак. – Бачу, сумно тобі. А чи не зіграти нам у карти, в звичайнісінького "дурня"?
Біс аж підскочив, бо ж до гри був страх який ласий.
– Давай! – шкірить ікла. – Але на що граємо? Програєш – заберу твою безсмертну душу!
– Згода, – кивнув Петро. – А як я виграю, то ти не лише греблю розвалиш, а ще й власноруч прокопаєш нове, вдвічі ширше русло для нашої річки!
Вдарили по руках. Здав нечистий карти, ще й краплені, з підступом. Думає: "Зараз я цього січовика обчищу". Та не на того натрапив! Петро, хитро примружившись, спирався ліктем на коліно. А в широкому червоному рукаві в нього було сховане маленьке дзеркальце. Тільки-но біс свої карти віялом розгортав, козак у люстерко зирк – і всі чортові козирі як на долоні бачить!
Почалася гра. Що чорт не кине, козак б'є старшою. Біс аж пітніє, хвостом по камінню лупить, смолою дихає, намагається махлювати, а нічого вдіяти не може – Петро всі його кроки наперед знає. Кинув козак останнього козирного туза і сміється:
– Ну що, рогатий? Залишився ти в дурнях!
Завив чорт від люті, та картковий борг для нечисті – закон непорушний. Довелося йому братися до роботи. Цілу ніч він кігтями суху землю гриз, скелі розкидав, греблю руйнував. До ранку прокопав таке глибоке й широке русло, що річка стала схожою на море. А сам, від сорому й страху перед хитрим козаком, пірнув на самісіньке дно і більше в тих краях ніколи не з'являвся.
А люди з того часу п'ють чисту воду, вирощують щедрі врожаї і згадують кмітливого Петра, який довів: проти ясного розуму і козацької хитрості ніяка чортівня не встоїть!