В одного пана був наймит Мацей. Працював він із ранку до вечора, а заробити нічого не міг.
Раз пішов Мацей у ліс рубати дрова. Коли це з-за кущів виходить дівчина – красуня. Дивилася, дивилася, як він рубає дрова, та й каже:
– Може, ти, хлопче, хочеш бути моїм чоловіком?
Дуже здивувався Мацей.
– Коли ви, панночко, не глузуєте з бідного наймита, то я б не відмовився, взяти вас за жінку,– відповів він, спідлоба дивлячись на дівчину.
– Тоді, Мацей, з сьогоднішнього дня ми з тобою наречений і наречена.
Пішла дівчина в село, знайшла собі хату, накупила різного начиння, посуду – словом, завела ціле господарство. А через кілька днів прийшов її провідати Мацей. Дивиться він на неї і очей відвести не може: до того вона гарна, як на картинці. Радий був він хоч зараз одружитися на ній, та ось біда – грошей немає у нього навіть на вінчання.
Сказав Мацей про свою біду дівчині. Дала вона йому грошей, щоб заручини оголосити, і навіть ще додала, щоб він одяг собі справив. Веліла також на весілля все село запросити.
– Гляди ж,– каже дівчина,– не проси пана на весілля. Бо буде тобі велике нещастя
Наготували страв, поставили на стіл і пішли просити людей на весілля. Запрошують усіх, тільки пана минають. Поцілував Мацей жінку в руку й просить:
– Ти ж дивись, в нас усе є. Чому б нам і пана не запросити?
– Роби як хочеш,– відказує жінка.– Тільки стережися, щоб не було лиха.
Запросили пана, посадили його за стіл в окремій кімнаті. Частують усім, що є найкращого, а він мовчить та тільки очима водить. Побачив це Мацей і шепоче жінці:
– Чого то пан так страшно дивиться?
– А я ж тобі казала: не запрошуй пана. Буде тобі горе.
Відгуляли весілля; кличе пан економа й пита його, як Мацея зі світу звести.
Економ і радить:
– А ви, пане, накажіть йому виорати ваше велике поле за один день.
Пан покликав Мацея до себе.
– Слухай, Мацею, щоб ти мені за один день мою землю зорав. А як ні – прощайся з життям!
Зажурився Мацей, аж заплакав гіркими сльозами. Прийшов до жінки, а та й питає:
– Чого плачеш?
– Як же мені не плакати, коли пан наказав усю свою землю за день виорати. А як ні – він мене вб’є.
– Ось бачиш, я ж тобі казала: не клич пана па весілля! А ти не послухав. Та не журися: все буде гаразд. Бери плуг і йди в поле. Заори одну тільки скибу навколо всього поля.
Мацей так і зробив. Заорав одну скибу навколо поля – і раптом пагорки, луки й видолинки, що були на цій землі, самі зрівнялися, вкрилися чорною ріллею, наче хтось їх виорав за одну мить. Постояв, постояв Мацей, подивився на це й повернувся додому ще до вечора, весело посвистуючи й наспівуючи.
Економ здивувався.
– Що за лихо? Невже він зовсім не орав?
Вийшов у поле, а воно рівнесеньке, як стіл, і гарно виоране. Побіг економ, каже про це панові. Пан гнівається, волосся па собі рве.
– Що ж це ти мені порадив? Тепер не буде де вівці пасти!
– Не турбуйтеся, пане. Накажіть Мацейові вирубати за день ваш ліс.
– Покликати сюди Мацея!
Приходить Мацей, а пан йому:
– Слухай ти, дурню, щоб ти мені за день вирубав увесь мій ліс. Як не вирубаєш – тобі голову зрубаю.
Засмутився Мацей, з плачем іде додому.
– Чого плачеш, Мацою?
– Як же мені не плакати, коли пан наказав за один день увесь ліс вирубати, а не зроблю цього, він мені самому голову зрубає.
– Бачиш, не послухав мене, покликав пана на весілля! Я ж тобі казала: буде нещастя. Та не журися, ми й з цим дамо собі раду. Бери сокиру і йди в ліс. Тільки в хащу не заходь. Стій на узліссі та бий обухом по деревах.
Пішов Мацей і зробив так, як йому жінка сказала. Тільки стукне обухом по дереву – воно й валиться.
Ще сонце високо в небі, а вже всі дерева лежали на землі. Мацей повернувся додому, ходить по подвір’ї та посвистує.
Побачив його економ та аж здивувався. Побіг до лісу – а ліс увесь вирубаний.
Пішов економ до пана. Пан, вислухавши економа, аж за голову схопився та й ну його лаяти за дурну пораду.
– Майте, пане, терпіння, ми того Мацея все одно притиснемо. Біля вашого будинку є став. Нехай він, де хоче, подіне з нього воду. От загадайте не Мацею!
– Покликати Мацея сюди!
Приходить Мацей, а пан до нього:
– Щоб ти сьогодні до ночі осушив мій став! Де хоч подінь з нього воду! А не зробиш цього – прощайся з життям.
Похилив голову Мацей, з плачем пішов додому.
– Чого плачеш, чоловіче? – питає жінка.
– Як же мені не плакати, коли пан наказав до вечора осушити став. А як ні – голову мені зрубає…
Було б мене слухати, то не мав би такого лиха. Та не журися – якось зарадимо біді. Йди до ставу й лягай на березі. А як що буде тебе хтось кликати, тягнути, а навіть бити – не підводься.
Пішов Мацей і зробив так, як йому жінка радила. Чує: вода тільки загула й почала зникати.
Побачив це економ – і до Мацея. Лає його, товче, б’є ногами. Та Мацей і з місця не зрушив.
Прийшов сам пан. Як побачив, що вода із ставу зникає, почав Мацея умовляти, золоті гори обіцяти, аби тільки вій підвівся. А Мацей лежить, ніби нічого й не чує.
Тим часом уся вода із ставу зникла, дно стало сухе.
Розгнівався пан па економа, аж ногами тупотить. Стільки збитків йому, а Мацей живий… Годі економ і радить:
– Влаштуйте, пане, великий бал, запросіть гостей. А Мацеєві накажіть грати на скрипці. Мацей простий мужик, у панів на балах не бував, і грати зовсім не вміє.
– Покликати сюди Мацея!
Покликали Мацея в палац, і пан йому каже:
– Я влаштую бал, а ти гратимеш на скрипці. Як не зробиш цього, накажу тебе вбити.
Тяжко зажурився Мацей, бо відколи жив і не бачив скрипки. Пішов додому з плачем. Побачила його жінка й питає:
– Чого плачеш?
– Як же мені не плакати, коли пан загадав мені на скрипці грати, та ще й сказав – як не буду грати, він мене вб’є. А я ж зроду скрипки в руках не тримав.
– Чи я тобі не казала, Мацею: не проси пана на весілля, бо лихо тебе спіткає. Так і сталося. Але в мене є й на це спосіб. Іди в ліс, вилізь на ялинку, першу скраю, і гойдайся на гілці, аж доки з неї впаде скрипка. Тоді хутенько хапай її й грай, аж поки не втомишся.
Пішов Мацей до лісу й зробив точнісінько так, як йому сказала жінка. Гойдався він, гойдався на гілці, раптом бачить – на землю падає скрипка. Мацей хутенько скочив униз, схопив її й заграв. І так він грав, що люди на селі покинули роботу та слухали, а деякі аж на дах повилазили. Веселий повернувся Мацей додому.
На другий день покликали його грати до пана. Мацей заграв, мов учений скрипаль, а пани почали танцювати. Він грає й грає. Гості вже повтомлювались, просять, щоб вій перестав. А Мацей не хоче.
– Треба,– каже,– панові борг відробити.
З панів уже піт градом ллє, вони й хотіли б перестати танцювати, але не можуть, їм уже й говорити несила, тільки кивають на Мацея, щоб перестав. А Мацей грає веселіше й веселіше.
Почав тут пан благати:
– Мацею, перестань грати! Дам тобі хату й землю, тільки перестань!..
– Не хочу – відповідає
Віддає йому пан половину свого статку, а він не хоче.
– Віддам я тобі весь свій статок, тільки заради бога перестань грати.
– Нехай пан зробить дарчу на мене, я відразу ж і перестану. – І подає йому папір.
Пан танцює, а сам пише, танцює і пише. Написав він, а свідки тут же і підписали.
І тільки тоді Мацей перестав грати.
Після балу наймит Мацей став паном, а пан пішов з палицею по світу.